“Останній лицар гетьмана” – містичний роман про стосунки дівчини з козацького Чигирина 1674 року з хлопцем із… 2014 року

Дата: 21.04.2020
Автор:

На початку березня “Козацький край” вже писав про книгу “Останній лицар гетьамана” – мандрівку в часі,  яку, поринувши із сучасності у таємничу епоху козацької України з її славними воїнами та загадковими лицарями – характерниками, пропонує здійснити херсонська письменниця Оксана Зененко. Цього разу “Козацький край” повертається до теми книги про Чигирин часів гетьмана Петра Дорошенка – хочемо поділитися з читачами яскравою рецензією на цю книгу, підготовленою письменницею із Запоріжжя Ярославою Дегтяренко, авторкою книг “Між двох орлів” та “Лицарі Дикого Поля”.

Цитуємо захоплений відгук письменниці:

«Останній лицар гетьмана» Оксани Зененко  привернув мою увагу особистістю гетьмана Петра Дорошенка. Це один з моїх найулюбленіших історичних діячів нашої країни. Особа харизматична, імпозантна та чарівнича, з якого боку на неї не поглянь.

Однак мене чекав невеличкий, втім приємний сюрпрриз. Це історично-містичний роман – авторка ідеально переплела та зв’язала минуле та майбутнє в одне ціле через долі Олесі та Богдана, головних героїв книги.

Олеся мешкає у 1674 р. Єдина донька значного лівобережного козацького старшини, заможна, освічена панночка для тих часів. Однак заповзятливий тато страх як переймається не стільки майбутнім красуні-доньки, скільки своїм власним, в зв’язку з чим збирається віддати її заміж за московського воєводу, щоб забезпечити собі надійний тил у хиткому гетьмануванні Самойловича. Але Олесі ненависна сама думка про це, тому дівчина тікає з дому до рідної тітки у Чигирин, під протекторат гетьмана Дорошенка.

Богдан цілком комфортно мешкає у 2014 році. Хлопець має усе – гроші, престижну роботу, красуню-наречену, вірних друзів. Якби не одне «але» – війна на Донбасі, злам свідомості, переосмислення цінностей та головне питання, на яке він шукає відповідь: «Хто я? Українець? А що значить бути українцем? Чи можу я так просто заплющити очі на напад Росії на Україну? Чи можу я замиритися з думкою інших, що росіяни братній народ, що у нас багато спільного попри те, що вони напали на мою країну та зневажають усе українське?»
Богданові довелося не солодко, адже і друзям дитинства, і нареченій байдуже. «…Історія, мова, культура — яка різниця? Основне, щоб робота була, й в родині все добре. А то в нас так: пани деруться — в холопів чуби летять», – говорить його найліпший друг. (Ага, свині завжди переймаються жирними помиями попри те, що їх відгодовують цими помиями, щоб зарізати на м’ясо).

Між Богданом та Олесею зав’язується… листування. Не буду казати як саме, адже тоді стану спойлером. Однак це листування, яке зламало закони Часу, стає для молодих людей своєрідним навігатором, який кожному з них допомагає побачити свій справжній життєвий шлях, дає відповідь на питання, які їх мучать. І відповідає на найголовніше питання: неможна тікати від самого себе, своєї національної ідентичності, від свого минулого, свого коріння – його треба прийняти, зрозуміти та оцінити.

Соромитися цього означає соромитися самого себе, улюбленого, соромитися власної крові. І будеш проречений завжди бігати колом, мов тупа білочка, і твої діти, онуки, правнуки теж.

Але як змінилися долі Богдана та Олесі внаслідок цього неймовірного листування? І не все так просто з цим листуванням – чому саме ці двоє? Що пов’язує жінку та чоловіка практично з різних світів? Про це ліпше почитати в романі.

Чесно кажучи, я захоплююся структурою книги – ідеально поєднано минуле та майбутнє. Ці два виміри – 1674 та 2014 роки – практично ідентичні за проблемами. Навіть більше, минуле має прямий зв’язок з майбутнім, та вказує шлях цьому майбутньому.

Втім, окрім двох головних героїв в романі чимало інших героїв як минулого, так і майбутнього – вони теж цікаві та харизматичні, і їхні долі теж заслуговують уваги читача – це прообрази нас самих.

Зізнаюся чесно: на світі дуже мало книжок, які по-справжньому мене б захопили (так, я дуже вередлива). Тому й рекомендую цю книгу. Вона не тільки надасть можливість відчути зв’язок поколінь, але й дасть можливість замислитися, бути чесним з самим собою: а тобі «слабо» бути собою справжнім?

Ярослава ДЕГТЯРЕНКО

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki

Tags: , ,



Напишіть відгук

Свіжий випуск

Газета 'Козацький край' номер 3 від 29 грудня  2019

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2020’.Вільне Козацтво Холодного Яру