Хто замовив “Дикий хутір”?

Дата: 16.03.2012
Автор:

У Холодному Яру – новітня облава на гайдамаків?

Як відомо, культовий американський кінорежисер Джеймс Кемерон був хворий лихоманкою, коли у напівсні у ліжку лікарні в Римі йому примарилася людина з червоним оком. Так у Джеймса народилася ідея створення фільму «Термінатор» – з Арнольдом Шварцнегером у головній ролі. Як ви пам’ятаєте, персонажа, якого він зіграв, треба було знищити за всяку ціну… Тяжко вияснити, за яких обставин ідея пошуку страшного ворога, який є загрозою цілому світу, з’явилася у режисера іншого «кіно» районного масштабу – голови Чигиринської райради Ганни Совгири, коли днями вона «дала відмашку» на «бомбардування об’єкта», розташованого на хуторі Буда. Ціль «бомбардування» – готельно-ресторанний комплекс «Дикий хутір». Може, від живого вогню в центрі його зали відблиски у котромусь вікні і видалися «червоним оком Термінатора»? До складу «ескадрильї», відправленої на знищення «Дикого хутора», включили всі контролюючі органи – схоже, для них відтоді інших бойових завдань в районі не існує. Підтримка вогнем з землі – маленька, сіренького друку газета-районка, яка на час «боїв» не пошкодувала віддати більшу частину газетної площі на «артпідготовку» і мала заготувати «плацдарм» у свідомості чигиринців, які ще з часів Гетьманщини скептично дивляться на спроби вербувати їх на війну за чужих – хоч у військо турків-яничарів, хоч польськими гусарами крилатими… Тому нема за віщо ображатися на авторку тих публікацій – адже замовлену тему прописала «аби було», пересипала матеріали незліченною кількістю не тільки граматичних, а й більш суттєвих помилок – скажімо, з двох реальних людей – Островської Л.П. (Лесі Петрівни) і Островського О.А. (Олега Анатолійовича) зліпила міфічну власницю «Дикого хутора», назвавши її «Островська О.А.» Можливо, таким чином журналістка геройськи намагалася вберегти «Дикий хутір», давши читачеві зрозуміти, що в тему заглиблюватися і не збиралася? Пізніше випливло, що фантастичних персонажів у публікаціях було значно більше – це так звані «обурені громадяни», які начебто зверталися до редакції районки і до чиновників райради з вимогою припинити «бєзобразіє» на хуторі Буда. Жодного разу власникам ресторанно-готельного комплексу «Дикий хутір» так і не показали жодного листа від «громадян», не назвали жодного прізвища. Спілкуючись з колегами з газети «Вечірні Черкаси» та телеканалу «Студія-2» журналістка, яка писала про ці звернення у районці, перед двома телекамерами зізналася, що в очі їх не бачила – їй тільки сказало про це начальство. А як відомо, право на позапланові перевірки є лише тоді, коли подібні звернення існують не тільки в чиїйсь уяві… Звичайно, можна «заднім числом» зібрати підписи десь по сусідніх селах, які не мають жодного відношення до Буди (кажуть, у далеких від хутора Мельниках вже бачили «збирачів підписів», які пропонують по 20 гривень за кожен автограф). Але начитавшись районки, реальні жителі хутора Буда не побоялися поставити свої прізвища під реальними зверненнями до влади обласного, а коли відчули, що це може не допомогти – ще й всеукраїнського рівня. Так само написали і до обласних та всеукраїнських ЗМІ.

Черкаська обласна газета «Прес-Центр» відгукнулася публікацією «Нищать “Дикий хутір”, який у Буді став символом цивілізації…» В ній пишеться: «Жителі тихого хутора Буда на Чигиринщині збурені новиною: справу підприємців, які повернули до життя цей практично забутий владою закуток, намагаються прикрити. Гнівним листом селяни відгукнулися на серію публікацій у районній газеті, в яких містяться посилання на те, що нібито існують “скарги громадян” на роботу ресторанно-готельного комплексу “Дикий хутір”, що розташований на околиці населеного пункту.

У листі, розісланому до різних інстанцій та газет, зокрема і до редакції “Прес-Центру”, селяни пишуть: “На цей заклад наслали безліч перевірок, які заважають нормально працювати йому, а отже – й нормально жити нам. Не дивуйтеся, саме так – намагаючись знищити “Дикий хутір”, контролюючі органи, хочуть вони того чи ні, знищують і хутір Буда… Хутір Буда був дійсно “диким” до того, як тут з’явився ресторан, який після кількох років функціонування раптом різко почав мозолити комусь очі. Бачили б смітник та повалені дерева на тому місці, де зараз стоїть ресторан! Бачили б стан могили розстріляних гітлерівцями мешканців хутора!

Жителів Буди знищували не лише фашисти: хутір продовжувала вбивати байдужість чиновників в усі часи. Чи може хтось підкаже нам, що для селян зробили ті, хто нині прагне закриття ресторану? Це вони зробили освітлення вулиці? Ні. Вони, завізши бетонні плити, допомогли збудувати два містки, які тепер рятують хутірські вулиці в часи весняних повеней? Теж ні. Все це робить директорка ресторанно-готельного комплексу Леся Островська… Окрім вищезгаданої допомоги Буді, можна назвати ще дуже багато – зокрема нам заздрять у сусідніх селах, бо у нас навіть є своя “швидка допомога” – ми хоч і віддалені від “цивілізації” райцентру, та Островські ще жодного разу не відмовили, щоб власним автомобілем привезти з Чигирина або Черкас ліки чи відвезти до лікарні хворого. Вони ж дають нам і роботу та можливість заробітку на хуторі, де з моменту розвалу колгоспу про це годі було й мріяти.

Дуб Залізняка давно став головною метою приїзду в наш край туристів. Де вони могли б відпочити, поїсти та просто помити руки після довгої подорожі Холодним Яром, якби не “Дикий хутір”? До цього всі туристи бігали по кущах та на наші городи в пошуках туалету. Крім того, “Дикий Хутір” завжди є спонсором конференцій щодо лікування дуба та продовження його життя…

Найбільше пишуть про могилу розстріляних жителів, мовляв, близько до могили стоїть ресторан. Точно на такій самій відстані від могили і наші хати – корінних жителів Буди. Виходить, наші будинки теж треба знести? І ми в себе вдома теж не можемо нічого святкувати і слухати музику? Так ми та наші батьки, на відміну від тих, хто нині “перетрушує” ресторан “Дикий хутір”, відсвяткували тут вже не один десяток родинних свят.

Ми можемо підтвердити, що ніхто не зробив для упорядкування могили розстріляних жителів більше, ніж родина Островських, які власним коштом зробили капітальний ремонт пам’ятника, який фактично вже був розвалений, висадили сад пам’яті – 89 яблуньок, за кількістю тих, хто загинув. І це – в той час, поки поряд з “Диким хутором” спокійно збирають з людей по дві гривні за вхід на стежку, яка веде не тільки до дуба Залізняка, а й до могили розстріляних! Виходить, щоб пройти до могили та покласти квіти, потрібно заплатити кошти, інакше вас туди просто не пустять. То це не цинізм? Зрештою, якби той, хто з патетикою розповідає про це місце, хоч раз там побував – він знав би, що саме прізвище Островських фігурує на пам’ятній табличці (встановленій не вчора і навіть не рік тому). Те, що це не було разовою акцією, ми бачимо на власні очі – щороку працівники ресторанно-готельного комплексу обкошують бур’яни навколо могили та впорядковують її. А в червні, у день загибелі односельців, знищених фашистами, “Дикий хутір” організовує поминальний обід для місцевих жителів та гостей. Чому районна влада не виділяє на це все ані копійки?

Зрештою, неподалік коштом Островських закінчується зведення церкви на честь святого праведного Петра Калнишевського. Отець Василь, який і раніше проводив тут панахиди за убієнних жителів Буди, тепер допоможе і нам, живим. А ми завдяки Островським вперше зможемо освятити паски у храмі свого хутора та поставити свічки – те, чого не могло зробити вже три покоління будян”.

Лист має 19 підписів жителів Буди, у якій ледь більше десятка заселених хат. Та замість тихих “розборок хутірського масштабу”, справа набуває гучного всеукраїнського розголосу. Вже заявили про свою підтримку Лесі Островської та її справи настоятель чигиринського храму Святих первоверховних апостолів Петра і Павла протоієрей Василь Циріль та відомі письменники: Роман Коваль і автор “Чорного Ворона”, який відмовився від Шевченківської премії – Василь Шкляр. Зокрема останній заявив: “Щороку приїжджаю до дуба Максима Залізняка на вшанування пам’яті отамана Холодноярської республіки Василя Чучупаки. І “Дикий Хутір” – це цивілізований острів серед лісів, де можна вмитися, помити руки. Просто не уявляю, як його можна закрити, адже там зупиняються люди, що приїхали до Холодного Яру. Там зупиняється багато видатних людей. І всі вони задоволені, що є такий хутір…”

Знаменитий кобзар, заслужений артист України Тарас Силенко підтримує Шкляра: “Дикий хутір” став невід’ємною частинкою селища Буда, дуба Залізняка, туди приїздить безмежна кількість митців, письменників, художників. Ця історія наводить на серйозні і прикрі роздуми”…

А поки митці роздумують, селяни непокояться, що противники “Дикого хутора” таки “включать машину часу у зворотньому напрямку” – аж до знову порожньої долини зі стихійними смітниками…»

Не залишилась байдужою і популярна столична «Газета по-українськи». У заголовку публікації «Влада “тисне” на ресторан, у якому вшановують героїв Холодного Яру» київський журналіст натякає, з чим може бути пов’язаний цей тиск і згадує про прапор Холодноярської республіки, який висить у залі «Дикого хутора» – чорний, з тризубом і написом «Воля України або смерть». Також київська газета нагадує, що коштом «Дикого хутора», особисто Лесі Островської та Олега Островського, який є отаманом громадської організації «Вільне козацтво Холодного Яру» поруч зводиться православна церква Київського патріархату на честь єдиного Святого, який був кошовим отаманом Січі – Петра Калнишевського…

Цьогоріч в останні дні квітня у Холодному Яру знову вшановуватиметься пам’ять отамана Холодноярської республіки Василя Чучупаки. «Газета по-українськи» пише: «Попри тиск влади Островські не відмовляються від подальшого вшанування героїв Холодного Яру. Планують цього року запросити не меншу кількість гостей ніж минулоріч». І називає прізвища тих, хто міг не сподобатися владі під час минулорічного візиту на вшанування Чучупаки: екс-президент Віктор Ющенко, лідер «Свободи» Олег Тягнибок, неконтрольовано-вільнолюбні письменники Роман Коваль та Василь Шкляр…

Від «Козацького краю» можемо додати: днями тут був ще й режисер знаменитого фільму «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» Михайло Іллєнко у компанії з (а-я-яй!) іноземцем з буржуазної Європи – підданим Греції, кінорежисером Фотосом Лампріносом. А вже як зізнаватися, то зізнаватися: на «Дикому хуторі» довго гостювала і піддана Великобританії та часта гостя США Ляля Лісовська, внучка знаменитого автора документально-автобіографічного роману «Холодний Яр» Юрія Горліс-Горського, а ще – «чорні запорожці» з польського Перемишля та інші «люди із Заходу». Попутно запевняємо: жоден козак під час візитів закордонної інтелігенції не був завербований ні британською розвідкою МІ-6, ні американським ЦРУ, ні грецькою «Еллінською розвідслужбою», ні польською «Агенцією вівяду» – всі тільки мирно пили хреновуху і закушували кулішем – у «Дикому хуторі» проголошували «Слава Україні!» навіть ті, хто в Україні вперше побував. Те саме стосується росіян, калмиків, татар, норвежців і решти, хто зупинявся поїсти і відпочити після подорожі Чигиринщиною.

Та ми відволіклися – тож слово знову колегам-журналістам з інших видань. «Хто замовив «Дикий хутір»?» – у матеріалі під таким заголовком журналіст обласної газети «Вечірні Черкаси» пише: «У Чигиринській райдержадміністрації вже 2 місяці, двічі на тиждень проводяться наради щодо діяльності «Хутора»…– Будівлі комплексу незаконні, вони побудовані самочинно, – стверджує голова райради Ганна Совгира. Але ж голова суду Чигиринського району Совгира І.В. 30 червня 2010 року виніс рішення про визнання права власності на нерухоме майно комплексу. І цим самим узаконив будівництво.
Питання про закриття другий рік поспіль виникають саме напередодні вшанування холодноярців, які загинули за волю України в 20-их роках минулого століття…
– Я не розумію владу, – розповідає Леся Островська. – Ми будуємо першу і єдину в світі церкву Праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського). Відроджуємо культурні традиції та звичаї українського народу.
Виникають питання: кому це все не подобається? Кому «Дикий хутір» мозолить око? Чому все, що пов’язане з «українським» та «національним», потрібно знищувати, а не відроджувати?»

Журналісти інтернет-видання «ПроЧерк» пропонують читачам самим розставити коми у заголовку статті на цю тему: «Закрити не можна працювати. «Дикий Хутір» на Чигиринщині активно приймає не туристів, а перевіряючі органи». Публікація розпочинається словами: «Зачинити двері до цивілізації біля дуба Максима Залізняка якраз напередодні багатотисячного паломництва українців намагається районна влада Чигиринщини. Приводом називають листи від місцевих жителів хутора. Тоді як самі місцеві жителі стверджують – листи не писали, готельний комплекс „Дикий хутір” закривати не хочуть і готові відстоювати його до останнього. Бо саме завдяки цьому комплексу маленький хутір Буда почав відроджуватись і став місцем паломництва українців до козацьких святинь».

Залізний аргумент у публікації «Дикі танці біля “Дикого Хутора” наводить журналіст видання «Провінція»: «Пафосу у діях районної влади забагато. Але якщо розбиратися в питанні без емоцій, то в постановці проблеми, крім емоцій, майже нічого. У 200-х метрах від ресторану – братська могила жителів хутора Буда, вбитих німецькими карателями й місцевими поліцаями 18 червня 1943 року. Візуальний контакт між рестораном та пам`ятником – відсутній. Рельєф місцевості такий, що відвідувачі ресторану пам`ятника не бачать.

Візьмемо Пагорб Слави в Черкасах. Тут у братській могилі поховано понад три з половиною тисячі визволителів міста від фашистів. На відстані в 260 метрів, в зоні прямої видимості – ресторан «Чайка». Через дорогу від Пагорба, в Долині троянд (відстань -130 метрів), міська влада Черкас проводить розважальні заходи на День міста тощо. Шкода, що Совгира проживає в Чигирині, бо вже завтра б в Долині троянд торохтів бульдозер…

Насправді кепкувати з «бульдозерних» наїздів районної влади на «Дикий Хутір» можна довго. Справді, краще підсміюватись над дурнуватим завзяттям чиновників. Бо правда вкрай сумна: в Чигиринському районі ніхто сьогодні палець об палець не вдарить, щоб захистити заклад від нацькованого натовпу «слуг народу», які тупо вичавлюють зі своєї землі успішний та оригінальний проект. Місцева влада могла б запропонувати допомогу в усуненні недоліків при землевідведенні, будівництві, затвердженні проекту на всіх рівнях. Але – вирішила вчепитися за них, набундючитися до бурякового кольору та заверещати: «Геть!».

Чому б не створити мережу подібних ресторанів з супутньою інфраструктурою по всьому району? Бо сам не гам та іншому не дам?»
Ми ж не будемо жадібними – дамо місце на газетній шпальті високопатетичному висловлюванню пані Ганни Совгири, яке вона побажала розмістити в районці для очей всіх читачів на Чигиринщині і окремих читачів у Черкасах: «Я з душевним трепетом прихилюсь до дуба Залізняка. Зі сльозами на очах покладу квіти до братської могили тих, хто загинув від рук фашистів на хуторі Буда. Але ніколи, ні за яких обставин не переступлю порогу галасливої корчми, збудованої на місці, де пролилася кров закатованих фашистами…» Вона добре знає, що ресторан стоїть аж ніяк не на тому самому місці, але навіть не це головне. У розпорядженні редакції «Козацького краю» є фото, зроблене не так і давно на території «Дикого хутора» в ніч на Івана Купала – там, біля вогнища, можна легко впізнати авторку слів «Я ніколи, ні за яких обставин…» Фото наразі не публікуємо – бо на ньому не одна ця людина, а «Дикий хутір» поважає своїх гостей, якою б монетою вони не відплачували за гостинність… Пані Совгира каже, що «прихилиться до дуба Залізняка»? Просимо, не робіть цього – бо вже давним-давно заборонено підходити до цього мудрого тисячолітнього велета, щоб не затоптувати його коріння. І щоб «прихилитися» до дуба, треба спочатку порушити заборонювальні написи, проігнорувати охоронця від заповідника і перелізти через тин огорожі. А якщо й правда покладете квіти до могили – подивіться таки на табличку – хто поховання кілька років поспіль регулярно впорядковує?

Пропонуємо компромісний варіант: на цій землі, що зветься Україною, має право на існування кожен заклад, який не порушує закони держави і моральні норми. «Дикий хутір» завжди готовий дотримуватися і одних, і інших правил. Маленький клаптик землі в Холодному Яру, де є ресторан з готелем, і де закінчується будівництво православної церкви – візитка цивілізованого доповнення історичних місць цього куточка Чигиринщини. Розтоптати цю візитку можна, лише «однопакетно» втративши обличчя Чигиринщини та й Черкащини в цілому. Якщо вже ганьбитися перед всією Україною не сором, то може не варто було б робити це хоча б перед туристами напередодні Євро-2012?!

До речі, навіть у страшному слові «Термінатор» насправді немає нічого страшного. Запитайте у науковців – вони вам скажуть, що на жаргоні комп’ютерників термінатор — це «поглинач енергії (зазвичай резистор) на кінці довгої лінії, опір якого дорівнює хвильовому опору даній лінії ».

А ще термінатор (від латинського terminare — обмежувати) — це лінія світлоподілу, яка відділяє світлу частини планети від темної. Коли термінатор перетинає географічний полюс Землі, настає рівнодення. Використовуючи цю «космічну» термінологію, ми ні в якому разі не маємо наміру насміхатися над опонентами. Просто через принцип рівнодення нагадуємо, що в світі багато кольорів. На відміну від багатьох сучасників люди, які мають відношення до «Дикого хутора», не перефарбовуються в угоду політичній кон’юнктурі, стрибаючи з однієї партії в іншу. Наш улюблений Холодноярський прапор не має жодного відношення до жодної з існуючих політичних партій – він абсолютно «політкоректно» чорно-білих кольорів. Правда, з чітко промальованим тризубом – Україну Холодний Яр таки любить понад усе – ніде правду діти! Але ж за це у нас не карають?

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki

Tags:



Одна відповідь на Хто замовив “Дикий хутір”?

  1. Bogunn на 24.03.2012 из 11:21

    Скільки ж будуть знущатись над українцями?!

Напишіть відгук

Свіжий номер

Газета 'Козацький край' номер 10 від 16.11.2017

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2017’.Вільне Козацтво Холодного Яру