У церквах Бубнівської сотні козаків благословляли на ратні походи, на мирну працю і щасливе життя. Малюнок Сергія ОВЧАРЕНКА
Запорозькі отамани й козаки-січовики шанували хрест не менше, аніж шаблю…
Ректор Київського університету Святого Володимира (нині це – університет ім.Т.Шевченка) Михайло Максимович наддніпрянські села любив ще більше, аніж Великий Київ – недаремно ж він оселився на Михайловій горі у Прохорівці. У журнальній публікації «Огляд церков Бубнівської сотні» 1848 року науковець описав не лише православні храми, які були на той час у селах, підпорядкованих Бубнівській козацькій сотні (сучасна Черкащина), а й деякі старовинні церковні скарби, збережені в них на той час.
«Здавна існують тут чотири прихідські церкви: Преображенська – в Бубнові, Микільська – в Бубновій Слобідці, Михайлівська – в Сушках та Іллінська – в Прохорівці, окрім того, у Прохорівці – ще й кладовищенська Успенська», – писав Максимович.
Професор наголошував: стародавнє спілкування Канева з лівобережжям згадалося, коли Січ повернулася на Дніпро в 1734 році: бубнівські козаки, поступаючи у запорожці, приписувалися зазвичай до «товариства Канівського куреня», нерідко були в ньому отаманами і з Січі, за старовинним козацьким звичаєм, обдаровували церкви у своїх селах, звідки родом були.
Максимович описує наявні на той час у бубнівській церкві Преображення Господнього старовинні книги в дорогих окладах: напрестольне Євангеліє 1763 року – з дарчим підписом запорізького отамана Канівського куреня Петром Максимовим та «Требник» 1746 року від ченця Печерського монастиря Віталія. В цій же церкві зберігалася і метрична книга з частково розмитими водою під час дніпровського потопу 1845 року сторінками – із записами про всіх померлих, народжених і одружених у Бубнові, починаючи з 1 січня 1734 року.
У церкві Бубнівської Слобідки зберігалась така ж метрична книга із записами, лише починаючи з 1737 року. Слобідська церква, присвячена Святому Миколаю, була збудована 1777 року коштом Романа Федоровича Строчинського, колишнього курінного отамана Запорізької Січі. Після руйнування Січі у 1775 році московською солдатнею, козацький отаман не припинив опіку над церквою. Максимович називає наявні на той час у церкві Бубнівської Слобідки дари від цього отамана: срібний напрестольний хрест і скринька для зберігання дарів, теж0 хорошої ювелірної роботи зі срібла. Також називається дароване козацьким старшиною Силою Вубленком Євангеліє київського друку 1697 року в оправі зеленого оксамиту та Євангеліє 1794 року, в оправі з червоного оксамиту – дар Печерського ієромонаха Сифа Карлицького. А ще – ікони, даровані родиною майора Михайла Томари – рідного брата особистого учня видатного українського філософа Григорія Сковороди…
У Святомихайлівській церкві в Сушках Максимович відзначає київське Євангеліє 1746 року, подароване січовим козаком Канівського куреня Василем Гуржієм та сином його Іваном, козаком того ж куреня, а також збірку святкових служб «Мінея» 1754 року від січового козака Степана Шияна та «Цвітну триодь» – чернігівського друку книгу канонів 1685 року, подаровану церкві Захарієм Щасненком.
При прохорівській церкві Святого Іллі були і школа, і шпиталь козацький. А ще – дзвіниця з великим дзвоном, відлитим коштом отамана Канівського куреня Павла Фесуненка. Максимович цитує слова, які прочитав на столітньому на той час дзвоні: «року 1738 серпня 20 дня, дзвін цей зроблено для храму Святого Пророка Іллі в село Прохорівку, коштом січового отамана куреня Канівського Павла Фесуненка, за відпущення гріхів його, а стараннями Дмитра Прохоровича». Тоді ж Максимович бачить і престольне Євангеліє у срібній з позолотою оправі, подароване цьому храму тим же отаманом Фесуненком. Інший дзвін храмової дзвіниці мав напис: «року 1722 зроблений цей дзвін стараннями пана сотника Михайла Прохоренка». Цікаво, що основу пожертв на цей дзвін склало майно, яке заповів на церкву перед смертю простий козак Роман Косенко – 140 овець, 5 волів, 5 коней «та невелика рухомість козацька».
Багато в Іллінській церкві було й інших дорогоцінних дарів від козаків: срібні чаша, діскос з прибором і напрестольний хрест від отамана Єфрема Іванченка, чотири срібні лампади від запорожців Івана Невінчаного і Григорія Поперечного, плащаниця, ризи від сотників Прохоровича і Василевського, срібна чаша і срібне кадило від будівничого Бубнівської церкви Петрівського. Між іконами Іллінської церкви найбільш шанованою була ікона Богоматері в срібному кіоті – дар Олени Базилевичевої. Цікаво, що у війну проти Наполеона на потреби армії було взято два фунти (майже кілограм!) срібла з одних лише підвісок до кіота цієї ікони…
Що ж до кладовищенської церкви Успіння у Прохорівці, то збудована вона була коштом того ж Федора Петровського з козацької старшини. Цікаво, що після пожертв на побудову декількох церков Бубнівської сотні, у нього ще залишався скарб – прикопана в садку скринька з чеканними карбованцями. А оскільки на старості Петровський жив сам і повністю втратив зір, то наявність скарбу на місці перевіряв час від часу наосліп, постукуючи палицею по землі у садку в одному й тому ж місці. Це помітив хлопець, який прислужував Петровському – і разом з козаком Негрієм вкрав ту скриньку зі скарбом…
Будівничого церков Федора Петровського не стало 5 серпня 1795 року, самі ж церкви ще мали майже півтора століття часу перебудов й оновлення, з періодичним вилученням москвою срібла на війни, як у вищезгаданому випадку з кіотом. В часі ж московсько-більшовицької окупації ХХ століття церкви колишньої Бубнівської сотні були остаточно пограбовані й поруйновані, як пограбовані були і самі нащадки колись багатих наддніпрянських козаків…
Петро ДОБРО
