Такого “переполоху” Монастирищина не пам’ятала, мабуть, ще з часів Козаччини. Верхи на конях, центральними вулицями міста роз’їжджали то козаки, то польські крилаті гусари – то стріляли з гармат, а то вигукували переможні “Слава Івану Богуну, слава Монастирищині, слава Україні”…
І тільки непоінформованих монастирищан така ситуація могла добряче налякати, однак таких було небагато. Бо всі, від малого і до великого, знали, що саме 22 березня на Монастирищині відзначається одна із найвеличніших подій – 360–та річниця славної перемоги козацького війська, під проводом Івана Богуна, в бою проти карального корпусу Речі Посполитої.
В рамках святкування, на центральній площі міста, силам славних козаків Центру народознавства “Козак Мамай” (або, як в народі кажуть “Мамаєва Слобода”) та його засновника – Костянтина Олійника, відбулася історична реконструкція переможного бою на Кошовій горі. Свідком цієї грандіозної для Монастирищини події стала і наша журналістка Софія Квітка.
П’ятниця, 22 березня, 12.00. В місті ллє, як з відра. Ще з ранку не вщухає дощ. Але негода не лякає краян: всі, від малого до великого, з парасолями, поспішають на центральний майдан міста, аби стати свідками історичної події, яка золотими літерами вписана в історію нашого краю часів Визвольної війни. А на майдані вже розгортається театралізоване дійство. Хлопці, одягнувши козацькі строї, запрошують до танців козачок та місцевих дівчат. Втрачаючи будь–яку пильність, піддавшись на чари міцних легенів, монастирищанки кидають парасолі і з головою поринають в запальні танці на кшталт “Гречаників” та “Краков’яку”. Негода відходить на другий план. Аби розігнати хмари, козачки із “Мамаєвої Слободи” співають веснянок. Поруч, у казані, булькає смачне частування. Кашовар Сашко, помішуючи запашну страву, зізнається, що куліш у нього непростий: приготовлений за козацькими традиціями та оригінальною рецептурою.
Ідилію свята порушує поява, прямісінько у центрі міста, польських крилатих гусарів верхи на конях (мовою сучасності – так розпочався парад козаків та польських гусарів центральними вулицями Монастирища). Військо Речі Посполитої наближається з боку “Центрального універмагу”. Немов би, як і 360 років тому, вони, проявивши всю свою зухвалість, цинізм та жадобу до наживи, прагнуть підкорити маленьке козацьке містечко Монастирище. За ними верхи, на відбірних конях, з’являються козаки під приводом Івана Богуна (роль відважного полковника виконує Олег Юрчишин).
А далі відбувається урочисте відкриття свята. Із 360–ю річницею битви на Кошовій горі місцян вітає організатор дійства Костянтин Олійник, голова РДА Володимир Басанець, заступник голови райради Тарас Пачесюк. Очільник райдержадміністрації вручає почесному землякові, засновнику “Мамаєвої Слободи” Костянтину Олійнику картину місцевого художника Олександра Галая із зображенням Івана Богуна. Потому монастирищенські школярі, на знак пам’яті про звитяжний ратний подвиг земляків, урочисто зачитують списки козаків Кальницької, Балабанівської, Терлицької сотень Кальницького полку та Цибулівської сотні Уманського полку, котрі, на чолі з Іваном Богуном, мужньо захищали фортецю Монастирища у березні 1653 року. А таких – близько 4 сотні.
Потому розгортається найцікавіше дійство свята – театралізована реконструкція бою козаків проти польських гусарів, за участю кращого в Європі кінного козацького каскадерського підрозділу під орудою наказного отамана Олега Юрчишина.
Козаки відразу пропонують непроханим гостям утікати, та останні затівають бійку. В повітрі здіймаються шаблюки, коні стають дибки. Звідусіль чуються вигуки польських карателів, одначе їх приглушує переможний крик звитяжних козаків. Коні нервують під вершниками. Опісля кількох атак, поляки здіймаються і тікають геть крізь юрбу. Їх пострілами проводжають справжнісінькі козацькі гармати. Власне, монастирищани стають свідками історичної реконструкції бою, 360–річної давнини. Глядачі – заворожені. Тільки тепер вони усвідомлюють те, яке сакральне значення мають ці місця, де силами менш, як 400 козаків вдалося перемогти 15–тисячне польське військо. Не менш захопливим та патріотично величним стало розгортання, з нагоди свята, на майдані міста 75–тиметрового блакитно–жовтого українського стягу, який заполонив всю центральну площу (від колони для оголошень і до пам’ятника Леніну. Монастирищани не пам’ятають такого потужного дійства, де до розгортання величезного стягу долучилися десятки місцян різного віку).
По–справжньому видовищною стала демонстрація козацької звитяги: показ майстерності козаків “Мамаєвої Слободи” з фехтування на шаблях – прямісінько на центральній площі, перед Будинком культури, а також показові виступи козаків верхи на конях: так звана козацька джигітовка. Вдячні глядачі намагалися зафотографувати та зафільмувати вправні та майстерні рухи козаків. Бо ж таку дивовижу не кожного дня побачиш. А чоловіки – монастирищани десь глибоко в душі по–доброму позаздрили звитяжним козакам “Мамаєвої Слободи” і промайнула в їх головах думка: “От би й собі майнути на вільні козацькі землі і долучитися до цих славних лицарів, осідлавши гонорового коня…
По завершенню святкування усіх бажаючих городян, гостей міста кашовари, козачки, козаки та Костянтин Олійник запросили до козацького кулешу. А він, смачнючий, а головне: гарячий та запашний, став бальзамом на душу в прохолодний дощовий, але, просякнутий духом козацької вольності, звитяги духом.
Нагадаємо, що організатором реконструкції став наш земляк – уродженець Летичівки, а нині засновник, власник та директор “Мамаєвої слободи”, козак Левушківського куреня Війська Запорозького Низового, генерал–хорунжий українського козацтва Костянтин Олійник (від автора: “Мамаєва Слобода” – козацьке селище, розташоване посеред мегаполіса, в самому серці столиці – за 7 км від Хрещатика, яке займає 9,2 га та нараховує 98 об`єктів. Серед них: козацька триверха дерев’яна церква Покрови Пресвятої Богородиці, садиби титаря, гончара, коваля, козаків–джур, ворожки, шинок “Коса над чаркою” тощо. Тут все просякнуто духом історії наших пращурів козаків).
– Ще з раннього дитинства я був зачарований розповідями свого батька про перемогу полку Івана Богуна над польськими гусарами у 1653 році, – розповідає в ексклюзивному інтерв’ю нашому виданню Костянтин Олійник. Крупинка за крупинкою, я збирав історичні відомості про цю дивовижну битву. Я ходив на Кошову гору, на якій зараз стою, і не міг зрозуміти, як Івану Богуну, маючи всього 400 козаків, вдалось перемогти чисельне 15–тисячне польське військо? Це здавалося неможливим. Сьогодні, залучившись підтримкою козаків із “Мамаєвої Слободи”, намагався відтворити для земляків тріумф 360–річної давнини. Щодня проходячи цими священними козацькими місцями, сотні монастирищан і гадки не мають, настільки у величному, історично вагомому місті вони живуть. Яка тут унікальна енергетика?
Подвиг українських козаків та самого полковника Івана Богуна можна сміливо прирівняти до подвигу спартанців та їх царя Леоніда під Фермопілами (480 р. до н.е.). Адже, як свідчать перекази, Кальницький (Вінницький) полковник Іван Богун мав в своєму підпорядкуванні трохи більше 400 козаків, а польський магнат Стефан Чарнецький понад 15 000 шляхти та найманців – тобто відбірного професійного війська. Проте історики не додають до загальної чисельності польського війська озброєних пахолків, так званих обозних слуг, цебто конюхів, фуражирів, кухарів, ковалів, шевців, теслярів та іншу панську челядь. Однак пахолки були добре озброєні та при нагальній потребі брались за зброю. Такої озброєної челяді (обозних слуг) у корпусі Стефана Чарнецького могло нараховуватись ще 5–10 тисяч. Таким чином, на кожного козака з загону Івана Богуна приходилось біля 50–60 супротивників… Тому козаки “Мамаєвої Слободи” вважали за честь прибути на святкування великої перемоги, котра по праву може називатись “Черкаськими Фермопілами”!
Загалом, всю організацію з реконструкції бою та святкування 360–ї річниці битви козаків проти польських карателів взяв на себе Костянтин Олійник. До дійства було залучено близько 50 працівників “Мамаєвої Слободи”, 15 елітних коней. Тільки кінь – арабський скакун, на якому їхав верхи Олег Юрчишин, вартує близько 200 тис. у. о. Запитую, звідки в Костянтина Олійника виникла ідея про започаткування “Мамаєвої Слободи”.
– Будучи без міри закоханим у своє місто, у Терлицю, де в свій час працював вчителем мій тато, я завжди мріяв відтворити козацьке містечко Монастирище, таке, яким воно було у 17–18 століттях. І свою мрію я втілив, розбудувавши практично в центрі Києва “Мамаєву Слободу”. І сьогодні я вперше зізнаюсь місцевій пресі, що “Мамаєва Слобода” – це маленьке Монастирище. Сюди я переніс козацький дух свого краю, свою любов, часточку душі! І мені так хочеться, аби кожен монастирищанин усвідомив, настільки йому пощастило народитися в такому квітучому та прекрасному, багатющому на історію краї. Сподіваюсь, що святкування переможної битви козаків проти поляків у Монастирищі стане традиційною родзинкою міста, збираючи з кожним роком дедалі більше городян та гостей міста з усієї Черкащини та країни, зокрема.
А детальніше про історію битви на Кошовій горі в 1653 році та про діяльність “Мамаєвої Слободи”, читайте на офіційному сайті Центру народознавства “Козак Мамай”: mamajeva–sloboda.ua
Софія КВІТКА, фото Олександра БОНЧУКА, www.pres-centr.ck.ua
