Режисер військової комедії «Наші котики»: «Своїм гумором ми мстимо ворогові за нашу Батьківщину». Фільм матиме продовження!

Дата: 16.04.2020
Автор:

В основу сюжету військової комедії «Наші котики» про будні бійців АТО покладено реальні історії, розказані добровольцями й воїнами ЗСУ. Нещодавно фільм вийшов у прокат і зібрав дуже багато позитивних відгуків. АрміяInform дізналася у режисера Володимира Тихого про ідею створення стрічки та про те, як тривав процес зйомок і що буде далі.

Стрічка не для того, щоб просто пореготати

— Володимире Вікторовичу, як з’явилась ідея створення фільму «Наші котики»?

— Ми хотіли не зробити якийсь фільм-антипод «Кіборгів», а зобразити війну з іншого боку. Наше завдання зробити фільм без пафосу, бо коли його багато — це викривлює реальність. Більшість стрічок про війну здебільшого пафосні. А на війні цього немає. Там кров, смерть, тому без гумору можна збожеволіти.

Чи можна сміятися над війною, в якій гинуть люди? Чи можна жартувати над бійцями у важкий для країни час? Можна й треба, щоб люди не збожеволіли й для того, аби підняти бойовий дух. Треба знімати комедії, щоб люди йшли на них і, зокрема, ті, хто боїться серйозних фільмів про війну, кого лякають випробування.

Ідея «Наших котиків» з’явилася ще у 2015-му. Під час поїздок у район АТО у нас накопичилося багато знімального матеріалу. Тож спочатку хотіли зробити серіал, навіть зняли кілька серій. Але телеканали не наважилися на таку ідею. Були сумніви саме з приводу бойових подій на Сході. Але те, що історія потребувала життя, змусило зробити хід у бік кінострічки. Й у 2018 році почали роботу над зйомкою картини.

Ви думаєте, на війні бійці не сміються над собою, над ворогом? Сміються, але набагато щиріше й частіше, ніж у мирному житті.

Проте стрічка «Наші котики» не для того, щоб просто пореготати. Ми цим фільмом зуміли сказати багато правди. Приміром, те, що звичайні люди — добровольці — йшли на фронт, не розуміючи, що таке війна, але готові були померти за свої ідеали й за країну. І рішучість віддати за перемогу всі сили, навіть життя, не зменшувалася.

— Звідки пішла назва фільму?

— Одне з завдань фільму — донести до глядача, що наші військові й добровольці — звичайні люди. Такі ж, як ми з вами. У яких є родини та професії, хобі та страхи. Вони не військові машини. Вони –– люди.

Усі ж пам’ятають, як волонтери називали воїнів котиками, говорили про них: «наші котики». Саме звідси й назва фільму. Спочатку був варіант «Бліндаж», але це була б сильна асоціація з військовою тематикою, а не з патріотичною комедією, якою фільм насправді є.

— Хто знявся у головних ролях?

— Багатьох акторів я не вперше знімаю, і вони дуже відповідають образам, прописаним у сценарії.

Загалом у нас три герої, з яких уся історія починається. Є молодий хлопець «Грін», який намагається розв’язати питання з батьком. Він з родини військових, але не пішов військовим напрямком, а став займатися торгівлею, за що батько позбавив його права на будинок. І от на фронті він хоче довести батькові, що він теж молодець. Роль «Гріна» грає Станіслав Бжезінський.

Роль добровольця з позивним «Літо» грає актор Дмитро Тубольцев, який грав у театрі, а потім реально пішов на фронт. Тобто сам себе грає по суті.

У нього є монолог, де він скаржиться, що йому всім театром збирали кошти на форму: «Сама Ірма Вітовська мені на бронік гроші по друзях збирала, і що я їм скажу, де воюю?» Бо за сюжетом ці бійці потрапляють на забуту богом позицію, де нічого не відбувається, чим вони дуже обурюються.

У ролі «Професора» знімали актора Ігоря Гнєзділова. Але він поїхав до Франції й уже лишився там жити, знайшовши можливість працювати там актором. Тому ми змушено шукали «Професора» тут. І у Львові знайшли театрального актора Петра Микитюка, який раніше знімався в кіно.

Він максимально змінив образ, надавши йому інтелігентної сентиментальності, хоча це мав бути такий собі хамуватий персонаж. Наш позивний «Професор», який насправді є інженером водогінних мереж, став значно симпатичнішим.

І ось у цих трьох героїв починаються такі пригоди, що вони, самі того не очікуючи, завдають потужний удар по військовій колоні, яка йде повз них, вирішивши, що тут глухе місце й можна спокійно пройти й піти далі на Київ.

Потім починається помста ворога, який дізнається про цих трьох персонажів. Далі за сюжетом до бійців долучається капелан (актор Ярослав Федорчук), і журналістка Оля (Віра Климковецька).

У нас також грає актор Дмитро Хом’як, який знявся у ролі таксиста в фільмі Аркадія Непиталюка «Припутні». Ми шукали актора на роль ротного, й Хом’як прекрасно підходив. Він класно вжився в образ ротного з позивним «Пенальті», який досить давно в АТО, а в мирному житті — футбольний тренер.

У нього не все склалося у футбольній кар’єрі, він навіть промовляє монолог: «От ти граєш, граєш, граєш, а в перший склад беруть племінника якогось чинуші з федерації. Ти йдеш на тренерську роботу, тренуєш, тренуєш команду, є успіх, а тебе проганяють і беруть чийогось ставленика на твоє місце. Врешті-решт ти берешся тренувати жіночу збірну, даєш результат, а тобі кажуть: ну, це ж жіночий футбол…»

«Пенальті» дещо розчарований у житті, але він чудовий командир, єдине що він раз по раз переходить на футбольний сленг. І в цьому є дуже хороший комедійний момент, бо якби він уживав традиційні військові терміни, вони були б однозначними. А так ці терміни перейменовано на «переліт», «недоліт», «дев’яточка».

Фільм викликав істерику в кремлівських пропагандистів

— Чи є у героїв стрічки реальні прототипи?

— Це абсолютно художній твір, але він має величезний потужний багаж реальної війни, з якою стикався особисто, коли їздив у район АТО й спілкувався з добровольцями. Здебільшого це пересічні громадяни, котрі не були військовими, а пішли на фронт з Майдану.

І досі, до речі, бійці з ООС надсилають нам відео побуту, яке знімають на телефони чи фотоапарати. Вони дуже яскраві й там багато образів і сюжетних речей, які ми запозичили.

Тож можна сказати, що фільм побудовано на реальному, документальному матеріалі.

— Скільки часу та в яких місцях проходили зйомки?

— Зйомки тривали довго, тому що це складне кіно. Натуру бліндажа, тобто позицію, яку ми збудували, знімали в Києві, його наповнення — у павільйоні, а от те, що бачимо з бліндажа, за 200 кілометрів від столиці — їхали в Чернігівську область. Там є полігон і ми узгодили, що військові допоможуть із технікою. Знімали там усе, що бачимо через бійницю — з чим воюють наші герої.

— У фільмі дуже багато спецефектів.

— Так, завдяки тому, що у фільмі багато спецефектів, зйомки деяких сцен дуже розтяглися. Приміром, є сцена, яка триває в кадрі менше ніж дві хвилини, а ми знімали її п’ять змін, бо там купа персонажів і все в русі. Це складна постановочна зйомка, де наші хлопці зустрічають колону й починають з переляку атакувати, а там — боєзапаси… У нас відбувається ефект сповільненої зйомки, коли вороги злітають у повітря і між собою спілкуються. Ми знімали акторів «у польоті», підв’язували їх на троси. Це досить складна технологічно річ, бо там і техніка мала злітати.

— У російських ЗМІ з’явилася інформація, що фільм розпалює ворожнечу між країнами.

‑ Так, фільм викликав істерику серед кремлівських пропагандистів. Цим ми вкотре довели, що ми сильніші за них, адже змогли зробити те, на що вони не наважувалися — сміятися над речами, які в Росії звикли ідеалізувати.

Своїм гумором ми мстимо ворогові за нашу Батьківщину.

Режисер фільму "Наші котики" Володимир Тихий

У «Котиків» буде продовження

— Відомо, що продюсерами фільму є Уляна та Марко Супруни.

— Так, ми з Уляною та її чоловіком знайомі вже кілька років. Коли я їй дав почитати сценарій, вона саме летіла у справах Міністерства охорони здоров’я до Вашингтона й читала його в літаку. Сценарій її дуже захопив і вона відгукнулася на нашу пропозицію.

Марко Супрун є членом об’єднання «Вавилон 13», з яким я співпрацюю. Він і раніше займався кіновиробництвом.

— Яку ідеологічну мету закладено в фільм?

 Передусім це кіно створене, щоб допомогти нашому суспільству культурно усвідомити події, що відбуваються на Сході країни, не лише в аспекті драми та трагедії.

І на це у людей є грандіозний запит, не говорячи про самих бійців, які брали участь у бойових діях і сприйняття яких у цьому суспільстві є досить викривленим. Усе зведено до безоплатного проїзду в маршрутках, надання пільг і ще слова: «у нього посттравмат і він тепер може схопити ножа й когось порізати».

У всьому світі ставлення до військових абсолютно інше! Якщо хтось іде захищати країну — це його вибір, його любов, його честь. Людина зробила вибір, вона отримує пристойну зарплатню та повагу.

Нерозв’язаність цієї війни призвела до того, що наше суспільство просто стомилося від неї, від невідомості, що буде далі. Воно морально травмоване. Люди не можуть сприймати учасників бойових дій, не можуть їх розуміти. І це проблема.

І слова: «я не слухатиму про війну» — насправді це також травма. До того ж не така, що сама розсмокчеться. Маємо прийняти це і з цим жити, щоб зробити крок, який нас звільнить від цього. І саме через гумор це реально зробити. Тому наша мета — провести цим фільмом посттравматичну реабілітацію нашого суспільства, яке скалічене цієї війною.

— Чи плануєте стрічку презентувати на кінофестивалях?

— Ми розглядаємо таку можливість.

— Чи буде продовження «Наших котиків»?

— Так, незабаром плануємо розпочати другу частину фільму. Цього разу, аби врятувати Україну, герої занурюються у російський диверсійний осередок, який криється у таємничому, повному небезпек жіночому монастирі МПЦ. Кремлівські агенти готують жахливий злочин проти цивільних. Для перемоги друзям доведеться звикнути до абсолютно нових, незвичних ролей і кілька разів постати з мертвих…

Джерело: АрміяInform 

До теми:

Інсайдерська інформація, яку озвучив у інтерв’ю виданню «Конотоп. City»  Сергій Стеценко (Стефан) — співзасновник неформального кінооб’єднання Вавилон’13, який у якості кінооператора займався зйомками фільму «Наші котики»: у продовженні фільму акторка Ірма Вітовська зіграє роль настоятельки жіночого монастиря з посвідченням підполковника ФСБ…

 

 

 

 

 

 

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki

Tags: , ,



Напишіть відгук

Свіжий випуск

Газета 'Козацький край' номер 3 від 29 грудня  2019

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2020’.Вільне Козацтво Холодного Яру