«І монастир святий, скарбниця, – Все, все неситі рознесли!..» У засланні, в Орській кріпості Тарас Шевченко мріяв повернутися на священні Трахтемирівські гори над Дніпром

Дата: 15.09.2018
Автор:

Інтерес Тараса Шевченка до історичних подій та пов’язаних з ними різноманітних пам’яток бере початок від численних розповідей його батька, а особливо діда Івана, який, до речі, прожив 115 років і був живим свідком Коліївщини. Тож ще малим Тарас знав про минуле рідного краю, про героїчні козацькі походи…

1843 року в Києві була створена Археографічна комісія, завданням якої було виявлення, збирання та публікація історичних документів, відомостей і фіксація пам’яток старовини, організація і здійснення археологічних розкопок та публікація результатів досліджень.

Мали не тільки виявити і описати пам’ятки старовини (церкви, могили, городища), а й супроводжувати зарисовками, схемами, малюнками, виконаними досвідченим художником. Таким художником до участі в Комісії був запрошений і став її членом Т.Г.Шевченко з вересня 1845 року. Він замальовує історичні, археологічні, архітектурні та інші пам’ятки і відтворює події, пов’язані з цими пам’ятками у своїх творах «Варнак», «Княгиня», «Археологічні додатки»…

В середині серпня 1845 року Шевченко приїхав до Переяслава і днів 10 гостював у лікаря Андрія Козачковського, з яким виїздив і за межі міста. Коли 1847 року поет знову був заарештований та відправлений на 10-річне заслання в Орську кріпость, стан здоров’я поета погіршився і він був сповнений важкої туги за рідним краєм, за Україною. В одному з листів до Козачковського влітку 1852 року він напише: «Помните ли нашу с вами прогулку за Днепр в Монастырище на гору? Вспомните тот чудный вечер, ту широкую панораму и посредине ее длинную широкую фиолетовую ленту Днепра, а за лентой фиолетовой блестит как из золота кованный Переяславский собор. Какая-то чудная, торжественная тишина. Помните, мы долго не могли промолвить слова, пока, наконец, белое, едва заметное пятнышко не запело: та яром, яром за товаром… Чудный вечер! Чудный край и песни дивные!»

Ще до того, у другій половині 1847 року в Орській кріпості був написаний вірш «Сон» («Гори мої високії») про Монастирок (Монастирище) і Трахтемирів:

Гори мої високії,

Не так і високі,

Як хороші, хорошії,

Блакитні здалека.

З Переяслава старого,

З Виблої могили,

Ще старішої… мов ті хмари,

Що за Дніпром сіли.

Іду я тихою ходою,

Дивлюсь – аж передо мною,

Неначе дива виринають,

Із хмари тихо виступають

Обрив високий, гай, байрак;

Хати біленькі виглядають,

Мов діти в білих сорочках

У піжмурки в яру гуляють,

А далі сивий наш козак

Дніпро з лугами виграває.

А онде, онде за Дніпром,

На пригорі, ніби капличка,

Козацька церква невеличка

Стоїть з похиленим хрестом.

…..

І Трахтемирів геть горою

Нечепурні свої хатки

Розкидав з долею лихою,

Мов п’яний старець торбинки.

А он старе Монастирище,

Колись козацькеє село,

Чи те воно тойді було?..

Та все пішло царям на грище:

І Запоріжжя, і село…

І монастир святий, скарбниця, -

Все, все неситі рознесли!..

А ви, ви, гори, оддали!!!..

                           Над Трахтемировим високо

На кручі, ніби сирота

Прийшла топитися… в глибокім,

В Дніпрі широкому … отак

Стоїть одним одна хатина…

З хатини видно Україну

І всю Гетьманщину кругом.

Під хатою дідусь сивенький

Сидить, а сонечко низенько

Уже спустилось над Дніпром.

Сидить і дивиться , і дума,

А сльози капають … «Гай, гай!…

Старий промовив: – Недоуми!

Занапастили Божий рай!..

У повісті «Близнецы» Тарас Шевченко пише: «Далеко, очень далеко от моей милой, моей прекрасной, моей бедной родины я люблю иногда, глядя на широкую безлюдную степь, переносить мысленно на берег широкого Днепра и сесть где-нибудь, хоть, например, в Трахтемирове, под тенью развесистой вербы, смотреть на позолоченную закатом солнца панораму, и на темном фоне этой широкой панорамы, как алмазы, горят переяславские храмы божьи, и один из них ярче всех сверкает свою золотою головою. Это собор, воздвигнутый Мазепою. И много, много разных событий воскрешает в памяти моей, воображая себе эту волшебную панораму!»

Чому у повісті згаданий саме Трахтемирів, коли за думкою більшості дослідників життя і творчості Кобзаря у середині серпня 1845 року його з Андрушів перевезли до Монастирка, – там він піднявся на гору, можливо пообідав із рибалками і… все?

Ні, не все. Поет тоді ж таки, очевидно, по верхній дорозі, ходив у Трахтемирів, зустрічався з його жителями, ба, більше того, звернув увагу на їхній промисел – видобування міцного каменю-пісковику та виготовлення з нього жорен для млинів, якими торгували на таких великих недільних базарах, які збиралися в Ходорові, Ржищеві, Переяславі та інших містах, забезпечуючи своїми виробами ледь не всю Україну. І тут треба віддати належне дослідникам Шовкоплясам – авторам книги «За покликанням серця», яка вийшла друком у 1990 році і пролила світло на цю білу пляму у вивчення біографії Тараса Григоровича. Тепер стає зрозумілим, звідки у поета взялися трахтемирівські «нечепурні хатки», яких з Монастирка (Монастирища) він аж ніяк не міг розгледіти, і «капличка з нахиленим хрестом», і хатина, з якої «видно Україну», бо вона теж стояла «над Трахтемировим високо».

Та, мабуть, дуже б засмутився Тарас Шевченко, з приводу сучасного вигляду Дніпра з того ж таки Трахтемирова чи Монастирка, побачивши затоплені в радянські часи села, втрачені луки, пасовиська, руйнування улюблених ним гір Правобережжя. Мабуть, він би ще раз вигукнув: «Недоуми! Занапастили Божий рай!..»

Ніна ГРИЦЕНКО

Михайлівська церква в Переяславі -малюнок Шевченка з альбому 1845 року. Зліва внизу чорнилом напис рукою Шевченка: «Св. Михайла въ Переяслави». На звороті - олівцем напис польською мовою: «Cerkiéw S.Michała w Perejasławie». Датується за листом А. О. Козачковського до О. М. Бодянського від 20 вересня 1845 року, в якому Козачковський повідомляє, що в Переяславі недавно був Шевченко і «змалювавъ церквы Соборну Покрову и Михайла и Кресть у Каплыци». Ця церква – найстаріша будівля Переяслава, яка уціліла й до сьогодні. Церква горіла в пожежі 1734 року, серйозно постраждала від обстрілів під час боїв за Букринський плацдарм у Другу світову війну, проте залишається живим свідком подій кількох століть. В інтер'єрі досі збереглися розписи XVIII століття – епохи гетьмана Івана Мазепи, який універсалом від 1 грудня 1701 року передав переяславському єпископу Захарії Корниловичу володіння Трахтемирівського монастиря, після чого Захарія Корнилович додав до свого титула єпископа Перяславського ще й титул «ігумена Трахтемирівського» і… став одним із підписантів анафеми гетьману Мазепі – з подачі московського царя, який мстив Україні за прагнення до Волі…

 

 

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki

Tags: , ,



Напишіть відгук

Свіжий номер

Газета 'Козацький край' номер 5  вересень  2018

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2018’.Вільне Козацтво Холодного Яру