Десять фактів про 128-у окрему гірсько-піхотну бригаду ЗСУ

Дата: 16.04.2018
Автор:

На Донбасі бригада воює з перших днів – батальйонна тактична група, до складу якого входили підрозділи бригади, зайшла на Лугащину навесні 2014 року. 128 бригада багато місяців утримувала Дебальцівський плацдарм, обороняла рубежі навколо Донецького аеропорту, боролася за Луганський аеропорт

Липень 2014-го. Українські війська, борючись за контроль над Луганським аеропортом, опиняються  в оточенні. Військові залишились відрізаними від світу – без підкріплення, води та їжі. Харчі доводилося скидати парашутом. Найважче було триматися без боєприпасів. До них із боєм по тилам бойовиків довелось прориватася рейдовій групі, в яку входив батальйон 128-ї бригади. Аеропорт тоді крили вже всім: «Гради», «Смерчі», різноманітна ствольна арта, у тім числі «Піони»…
Внаслідок серпневого наступу російських регулярних військ аеропорт повторно потрапив у оточення, його будівлі  були вщент зруйновані російською артилерією, і на 146-й день українські захисники, знищивши злітну смугу летовища та прорвавши оточення, відійшли. Бої за Луганський аеропорт забрали життя 29 оборонців, а ще 49 десантників загинули у збитому терористами літаку.

14 червня 2014 року. Блокпост «Сталінград», поблизу села Макарово Луганської області – місце першої втрати в бригаді. Під час охорони блокпосту був вбитий солдат Роланд Попович, гранатометник 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону.
Село Макарове під час війни на сході України потрапило до зони бойових дій. До середини липня 2014 року бойовики «ОРЛО» в селі намагалися встановити міномети і установки БМ-21 «Град», проте не змогли зробити це через опір місцевих жителів. Макарове зазнало значних обстрілів з території Росії, перші з яких були зафіксовані в червні 2014 року.

Позивний «Агент» родом з Канівщини – на руках своїх солдатів. Офіцера вітають з врученням відзнаки одразу після приїзду в Черкаси – місто не спало, зустрічаючи серед ночі Героїв…

Жовтень 2014 року, с. Рідкодуб. Запеклий бій, після якого військовослужбовці 128-ї бригади приймають рішення перенести опорний пункт від пристріляного місця. Командир же (позивний «Агент», родом з Канівського району Черкащини) лишив на місці старого опорника засідку – розуміючи, що ворог буде намагатися його зайняти. Вночі на місці старої позиції дійсно сталась сутичка. А зранку українські військові ще й піймали чужого вояку, що заблукав. Він був контужений, вдягнутий у російську форму старого зразка і бронежилет російського виробництва КПО «Московскоє». При ньому був військовий квиток «ДНР» та рапорт на переведення у місто Сніжне, підписаний Едуардом Басуріним. Назвався російським морським піхотинцем з Новоросійська. Сказав, що приїхав воювати з «украінскімі фашистамі» та «прєдатєлямі Кієвской Русі». Багато чого ніс ще й про «русскій мір»… Був переданий начальнику розвідки сектору «С».

Семеро «угонщиків» російського танка Т-72 зробили найоригінальніший подарунок своєму комбригові: у черкащанина Сергія Шаптали саме був День народження…

Лютий 2015-го. Якраз до дня народження свого комбрига бійці 128-ї бригади захопили під Дебальцевим російський танк Т-72. Цей танк більше тижня «кошмарив» наших бійців, обстрілюючи їх позиції. Знищити його вогнем артилерії не вдавалося – ворожий танк з’являвся несподівано, робив один-два постріли і ховався.
Тоді наші військові зважилися на вилазку. О 2-й годині ночі семеро сміливців пробралися на «сєпарську» територію і таки знайшли цей ненависний танк. Він стояв біля невеличкого будиночка. Заходити в будинок хлопці не стали, щоб не піднімати шум. Серед артилеристів був механік-водій МТЛБ, він запропонував танк викрасти. Коли Т-72 заревів і рушив, наші бійці побачили, як ворожі горе-танкісти вискочили з будинку і в паніці розбіглися, хто куди. Напевно, подумали, що українці розстріляють будинок з гармати. На трофейному танку артилеристи успішно повернулися на свої позиції. На захопленій бойовій машині відразу ж повісили український прапор. Всередині знайшли документи (їх віддали кому треба) і російські армійські сухпайки.

Історія легендарної «Стелли». Своє ім’я САУ 2С1 «Гвоздика» отримала недаремно, адже до війни, останні 8 років, була… пам’ятником! Так, саме з постаменту ця бойова машина відправилась на фронт, в Дебальцево, де вірно служить нашим бійцям. А служба була не з легких. Кожна бойова одиниця трималася на ходу тільки завдяки ентузіазму водіїв-механіків. Вони за місяці служби навчилися ремонтувати свої машини буквально на марші…

Зима 2014-2015 років на Дебальцівському плацдармі виявилась надзвичайно гарячою. Моментами артилеристам гірської піхоти доводилось протистояти натиску ворога, маючи сектор обстрілу у 270 градусів, а це унікальне явище в артилерійській практиці. Це була вимушена норма, адже нерідко доводилось потрапляти в ситуації, про які в підручниках не сказано нічого.

Тим не менше, нечисельній групі досвідчених офіцерів за короткий термін часу вдалось сформувати з вчорашніх піхотинців, десантників чи навіть моряків професійний артилерійський кулак.

128-му називають «Закарпатським легіоном» недаремно. З першими хвилями мобілізації ряди бойових підрозділів почали заповнювати жителі області, серед яких багато етнічних угорців, румунів, словаків. Часто, таке різноманіття мов породжувало чутки про іноземних найманців, які воюють за Україну. Подекуди місцеві пошепки говорили між собою, що це скоріше всього французькі легіонери.
«Легіонери» виявились звичайними закарпатцями і без вагань віддавали життя за Україну, хоч і були інших національностей.
Роланд Попович – перший зі складу бригади, хто загинув захищаючи Україну – етнічний угорець, йому було всього 19 років…

Президент України Петро Порошенко особисто вручив Зірку Героя уродженцю Смілянського району Черкащини Сергію Шапталі – просто у Артемівську (нині – Бахмуті) на Донеччині, зразу після прориву з Дебальцевого

За час російсько-української війни в рядах закарпатської гірської піхоти завжди були справжні Герої. А серед них отримали звання Героя України Сергій Шаптала, Сергій Собко та Василь Зубанич.
Легендарний командир гірських піхотинців, якого бійці з любов’ю називали «Няньо» (батько по-закарпатськи) – родом зі Смілянського району Черкащини. Сергій Шаптала за час свого командування у бригаді бригаді пережив найдраматичніші моменти в сучасній історії: вихід з Дебальцево, оборону Луганського аеропорту, околиці Донецька і Станиці Луганської.
Сергій Шаптала отримав зірку Героя України з рук Президента України 18 лютого 2015 року.
Полковник Василь Зубанич  у травні 2014 року командував 15-м окремим гірсько-піхотним батальйоном бригади, бійці якого брали участь в боях під Бахмуткою, Станицею Луганською, Щастям, Трьохізбєнкою, Дебальцевим. Але найвідомішою операцією за участю Героя став 85-кілометровий рейд штурмової групи до Луганського аеропорту – з проривом кільця, в якому перебували його оборонці. 23 березня 2015 року за успішний прорив до летовища Василь Зубанич отримав звання Героя України.
Сергій Собко, тоді ще командир механізованого батальйону 30-ї бригади, успішно командував батальйонно-тактичною групою, яка брала участь у боях за Савур-Могилу і рейді на межі можливостей з 95-ю бригадою, який забезпечив вихід українським військовим, що перебували в оточенні поблизу державного кордону. 23 березня 2015 року Сергій Собко отримав звання Герой  України. З серпня 2017 року він прийняв командування 128-ю ОГПБр.

 

 

 

 

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki

Tags:



Напишіть відгук

Свіжий номер

Газета 'Козацький край' номер 4  червень 2018

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2018’.Вільне Козацтво Холодного Яру