Банківські упаковки грошей УНР зі скрині краківського "скарбу"
Сто років тому самостійна Україна отримала гроші з княжим знаком Володимира Великого…
6 січня 1918 року Українська Центральна Рада ухвалила Закон про випуск державних кредитових білетів УНР. Першими грошима самостійної України стала купюра у 100 карбованців роботи художника Георгія Нарбута із зображеним на ній тризубом – таким, як був на древніх золотих і срібних монетах Хрестителя Русі, київського князя Володимира Великого…
Символізм продовження тисячолітньої історії державотворення, закладений у княжому тризубі, настільки сподобався патріотам української Волі, що минув усього тиждень після виходу перших українських грошей – і тризуб з них законодавчо був затверджений для прапорів військового флоту УНР, піднятих на кораблях в Одесі та в Криму. А ще через місяць, 12 лютого 1918 року ухвалено Закон УНР, згідно якого державним гербом України став «знак Київської Держави часів Володимира Святого». Так, з легкої руки художника Нарбута, за активної підтримки Геральдичної комісії та голови Української Центральної Ради Михайла Грушевського, давній символ наших предків отримав нове життя.
Звідки ж взявся цей символ?..Наприкінці осені 1796 року в київську аптеку німецького фармацевта Георга Бунге зайшов демобілізований солдат щойно розпущеного «корпусу малоросійських піших стрільців». Хотів придбати ліки, а грошей на те не мав – розрахувався золотим круглячком із зображенням, напис біля якого гласив, що то – князь Володимир і дивовижним, раніше не баченим Бунге знаком з трьома зубцями, а на звороті – із зображенням Ісуса Христа… Що то таке – аптекар не знав, хоча «чуйка» підказувала, що це – щось надзвичайно давнє. А ще – точно із золота, тому аптекар дав взамін ліки без вагань. Для кого солдат купував ліки – хтозна, ясно тільки, що був він або з козацької родини або з монастирських селян Чернігівської, Полтавської чи Київської (включно з нинішньою Черкащиною) губерній, звідки був набраний його підрозділ, створений за принципом козацького ополчення. Перш ніж з жалем попрощатися з цією річчю, солдат зазначив, що дорога вона йому не з-за золота, а тому, що дала йому її мати перед службою – щоб Христос на ній оберігав воїна… Минув якийсь час, і Георг Бунге помер, залишивши нащадкам у спадок чималі борги. Щоб їх погасити, ті швидко розпродували майно – зокрема, маєток Бунге у Хмільні на Канівщині було продано разом з 62 кріпаками всього за 40 тисяч рублів. У той самий час монета, яку він купив у солдата, невдовзі оцінювалася від 75 і більше тисяч царських рублів…
1816 року її придбав відставний службовець канцелярії держсекретаря, дворянин Матвій Могилянський. Пізніше, коли вчені вже перестали сперечатися між собою, що це за річ – «медаль», та й то підробна чи монета – і то справжня, Могилянський міг буквально озолотитися, бо пропозиції продати раритет сипалися на нього звідусюди. Та старий вперто не продавав свій скарб, навіть вдома не зберігав – носив усюди з собою, дістаючи з кишені час від часу, щоб полюбуватися. Якось під час прогулянки Маріїнським сквером Києва, дістав вчергове княжого златника, щоб подивитися на нього – і…загубив. Монета покотилася в траву – і як не старався старий, та більше її не знайшов.
На щастя, на той час було відомо вже про близько 20 монет Володимира із золота та срібла. На кожній із них виблискував княжий тризуб – символ, що повертав із забуття славетну древню державу зі столицею в Києві.
Давньоруський княжий срібляник з тризубом Володимира Великого
Втім, до нашого часу дійшло всього 11 золотих і 330 срібних монет Володимира. Два княжих срібляника було знайдено і на території нинішньої Канівщини. Один з них знайшов відставний штабс-капітан Віктор Гезе під час розкопок на Княжій горі біля Каневі – на місці спаленого ординцями давнього міста Родень, відомого як літня резиденція князя Святослава і місце, де 980 року був убитий найманцями-варягами князь Ярополк. Цю монету штабс-капітан продав 1905 року «по сходной цєнє» Ермітажу у російському Санкт-Петербурзі, де ця монета з тризубом перебуває й донині. Іншу монету знайшли там, де 968 року таборувалися дружинники воєводи Претича, що поспішали рятувати княгиню Ольгу, оточену печенігами в Києві – 1914 року монету відкопали на лівому березі Дніпра, біля села Ліпляве (нині Канівського району). Мине всього три десятиліття – і ця монета буде втрачена назавжди – під час Другої світової війни, 1943 року вона згорить у полум’ї пожежі в музеї Полтави, де зберігалася…
У 1918 році тризуб тріумфально повернувся на гроші нової незалежної держави зі столицею в Києві. На відміну від сусідів-росіян, які завжди схилялися в шані то перед «позиченим» у Візантії двоголового орла, то перед молотом з серпом на криваво-червоному полотнищі, то знову перед двоголовим птахом – українці згуртувалися навколо давнього тризуба, як символа славетних предків.
Основні гроші самостійної України отримали назву «гривня» – так само, як називалася грошова одиниця давньої Русі, де найпопулярнішою була київська шестигранна гривня зі срібла (їх, до речі, знаходили археологи і в наших краях – у Монастирку і Горобіївці на Канівщині, у Сахнівці на Корсунщині, у Леськах і Дахнівці під Черкасами). Такою срібна київська гривня була до татарської навали, від часу якої її почали рубати на частини – звідси з’явилася назва меншовартісної грошової одиниці – «рубля», як нині у наших сусідів…
Гроші й банківські кліше для їх друку, знайдені у Кракові
2017 року, незадовго до візиту в Україну польського президента Анджея Дуди у найпопулярнішому виданні Польщі «Gazeta Wyborcza» з’явилася стаття, яка чи не вперше «засвітила» на широкий загал перелік справжніх скарбів УНР, що потрапили до Кракова в часі Другої світової війни. У підвалі Collegium Iuridicum, найстарішого корпусу Ягеллонського університету Кракова зберігається надзвичайно цінна з точки зору колекціонерів і просто безцінна для українців з огляду на історію скриня, наповнена артефактами УНР. Найголовніше у вмісті скрині – більше 180 печаток і штампів міністерств, відомств і установ УНР та Української держави періоду 1917-21 років, декілька тисяч купюр і банкнот українських карбованців та гривень цього періоду і навіть 28 свинцевих матриць (кліше) для друку грошей. Окрім купюр, які були в ужитку, ідеально збереглися банківські упаковки грошей, які після друку і розфасовування у пачки по тисячі хрустких («новеньких», не зважаючи на те, що їм сто років) купюр, які так ніколи й не були у обігу. Серед них – і перші, мальовані Нарбутом – де напис «карбованець» не лише українською, а й польською, російською та на ідиш – мові євреїв. Зайве підтвердження того, чи «угнєталі» козаки Петлюри і Скоропадського інші національності – як про це розказувала радянська пропаганда…
Посвідчення на ім'я підполковника Андрія Носаченка, знайдене у скрині - підказка щодо того, що цей уродженець Уманщини канцелярист Військового відомства УНР, міг бути причетним до переміщення "скарбів" до Польщі
Висока вірогідність того, що до формування цього «скарбу» мав причетність підполковник УНР Андрій Носаченко родом з нашої Уманщини, який у часі Визвольної боротьби був старшим діловодом Військового міністерства УНР, а в еміграції – начальником канцелярії цього ж відомства. Таємницею залишається те, як до скрині потрапило його ветеранське посвідчення і фотоальбом зі світлинами, на одній з яких – молодий вояк у формі Армії УНР, а на звороті – напис «На спомин про козака Андрія». Між сторінками альбому – сині квіточки, засушені сто років тому – мабуть, зі степів України…
Олександр БРАВАДА
Сучасні українські гривні нагадують: історія Великої Русі починалася з Києва - аж ніяк не з його московських околиць...
