Черкащанка, яка командувала царем, правила Московщиною і ввела у обіг копійку

Дата: 17.07.2017
Автор:

Литовській княжні з Черкас судилося стати царицею Московії...

«Грізний» цар, засновник… «конкурсів краси»

 Пам’ятаєте некрасівський ідеал російської “женщіни»? Тієї, яка «коня на скаку остановіт, в горящую ізбу войдьот»… Сучасний поет-гуморист Ніколя Бузотер так обіграв це визначення:

Не стирает, не шьёт, не готовит,
А молча всю жизнь напролёт,
То коня на скаку остановит,
То в горящую избу войдёт… 

Москва XVI століття була переповнена «красунями», які посилено жували булки, щоб бути «пишечками», підфарбовували волосся лушпинням з цибулі (уявляєте запах?!), «припудрювалися» борошном і крейдою, а щоб більше сподобатися чоловікам, щедро «рум’янили» щоки буряковим соком – від чого з’явилася примітивна російська приказка «Свєкольниє щьокі – мужик понімаєт намьокі…» Про те, що насправді така неапетитна «продуктова косметика» з борошна-буряка-цибулі допомагала мало, говорять інші приказки московитів, вигадані явно їхніми чоловіками: від заспокійливого «С ліца воду нє піть» – до відчайдушного «Нє биваєт нєкрасівих женщін – биваєт мало водкі!»

Великий князь московський Василь ІІІ на те й правителем був, щоб бути більшим гурманом, аніж «лапотний» простолюд. Любив усе красиве – зокрема, титули – першим став називатися «царем», а не князем; першим присвоїв собі титул правителя «всєя Русі», а не Московії – бо історію Києва справедливо вважав набагато більш славетною, аніж Москви…

Коли ж одружувався вперше – то у 1505 році провів один з перших у світі і перший в Московії справжній…«конкурс краси». Спочатку з усієї держави звезли 1500 найгарніших дівчат, потім з них відібрали 300, 200, 100 і зрештою з десяти, що «дійшли до фіналу», вибирав сам цар як «голова журі». Причому, відбувалося це майже як у сучасному телешоу «Холостяк» – 26-річний «завидний жених» поселив дівчат у палаці, розкішно вдягав-годував, а під час спільних обідів і бесід наодинці визначався, чиї манери, розум і краса йому подобаються найбільше. Одну за одною відпускав по домівках, даруючи кожній на прощання хустину, гаптовану дорогоцінним камінням. Зрештою, свій вибір зупинив на напівтатарці за походженням, Соломонії Сабуровій. «Фіналістці царського шоу» на той момент було… 14 чи 15 років.

Вони прожили у шлюбі 20 років, але так і не мали дітей. І тоді цар «гучно» розлучився з Соломонією, зіславши її черницею в провінційний монастир.

У 2013 році, за іронією долі проголошеному в Росії «роком сім’ї», Володимир Путін оголосив про своє розлучення. І тоді російські ЗМІ, які звикли оправдувати сучасного «царя» за будь-яких обставин, дружно почали згадувати історію Василя ІІІ і його Соломонії – зрештою, Путін не зіслав же свою Людмилу в монастир і прожив з нею не 20, а цілих 30 років…

 

Олена Глинська. Сучасна реконструкція

Черкащанка з роду литовських князів і правителя Золотої Орди

Вдруге цар Василь одружився того ж, 1525 року, коли  першу дружину відправив «у відставку» і в монастир. Дослідники навіть сперечаються, що було спочатку: розлучився, а потім побачив Олену Глинську і закохався в неї, чи побачив-закохався і надумав розлучитися…

Згадаймо «фон» з московських дівиць – широкогабаритних «протикіннотних» баришень з волоссям, фарбованим цибулинням і щоками, навощеними буряком… І тут у Москві з’явилася висока як на той час (165 см), струнка, вогненно-рудоволоса від природи  княжна з нордичним типом обличчя, холодну красу якого оживляв шалений блиск очей спадкоємиці роду ханів-завойовників – з Черкас над Дніпром, міста Великого Князівства Литовського, яка вільно говорила не лише на «язикє» московитів, а й спілкувалася без перекладачів хоч з німцем, хоч з поляком, і навіть давньою латиною читати й писати уміла. І все це – у 18 років…

Головною ж відмінністю доньки українських степів була непокірлива, горда вдача, абсолютно відмінна від рабської покірності російських «женщін», характерної навіть для найвищих прошарків московського суспільства… Пізніше це підкреслив один з найпотужніших російських істориків Ніколай Карамзін – у своїй «Истории государства российского» він ризикнув (отримавши за це критику як «непатріот») наголосити, що дівчина з України була явно красивішою, розумнішою і незалежнішою на фоні російських дівиць – очевидно, тому цар і закохався в неї.

Мало того – після першого ж знайомства і сам 47-річний цар став «непатріотом»: утричі старший від дівчини правитель зголив традиційну для московитів бороду, закинув подалі свій азіатського покрою одяг і вбрався у замовлений з Польщі модний європейський кунтуш, хоча взувся таки у яскраво-червоні, з закрученими носаками саф’янові чоботи за останнім писком саме московської моди – таким і свататись явився…

Олена погодилася на Василеві «руку й серце», з царством московським на додачу. Було то з її боку коханням чи шлюбом з розрахунку – історія мовчить. Але факт є фактом: на Росію вперше чекала епоха правління справжньої чужоземки.

Ким же була цариця, яку на її вимогу навіть московити називали тільки Оленою, а не «Альоною»?.. Легенди її роду розповідають, що свій початок він бере від знаменитого правителя кочівників-завойовників Золотої Орди, хана Мамая. Внук Мамая, якого звали Лекса (татарський варіант імені Олександр) отримав у дар від литовського князя Вітовта міста Полтаву і Глинськ (білоруський історик Артем Аблажей вважає, що Глинськ був у районі сучасної Золотоноші на Черкащині). Звідси й почалася історія князів Глинських.

Багато дослідників схильні вважати, що саме черкаський воєвода Богдан Глинський, один з творців українського козацтва, став прообразом «козака Мамая» з українських легенд і дум – можливо, на честь славного предка  Глинського прозвали після того, як його козаки 1493 року захопили фортецю кримського Очакова, який татари і турки бундючно називали неприступним. І Глинські, і їхні родичі Дашкевичі та Вишневецькі за часів Великого князівства Литовського були старостами Черкаськими й Канівськими, мали реальну владу і вплив у державі. Та якось князь Михайло Глинський замислив відколоти шмат тієї держави (частину земель України) – підбурювали його московити, які у разі успіху «сепаратиста» пообіцяли йому ще й Смоленщину на додачу… Ця спроба виявилася провальною – і в результаті декілька знатних родин, причетних до «путчу», змушені були емігрувати з українських земель – серед тих, хто виїхав до Москви, була і племінниця Михайла Глинського Олена. У давній історичній монографії «Стефанъ Баторiй и Днѣпровскiе козаки: ізслѣдования, памятники, документы и замѣтки» йдеться про те, що Олена Глинська була саме з Черкас…

 Українка на троні Московської держави

У сучасній Україні про Роксолану, як «правительку Туреччини» завдяки книгам і фільмам про неї, говорять аж занадто багато – насправді ж вона не мала й половини тих повноважень, які мала Олена Глинська, якій судилося стати правителькою Московії.

У серпні 1530 року вона народила царю Василеві первістка, якого назвали Іваном, а у 1532 році – сина Юрія. Та вже 1533 року цар помирає від зараження крові, перед смертю заповівши трон трирічному сину Іванові, під керівництвом ради опікунів. Вдова ж мала залишатися обабіч влади, та несподівано для всіх вона зуміла влаштувати фактично «переворот», у результаті якого стала першою від часів давньоруської княгині Ольги безроздільною жінкою-правительницею. Опікунська рада з семи регентів була розігнана і кинута до в’язниці – туди потрапив навіть рідний дядько Олени – той самий Михайло Глинський, з яким вона свого часу прибула до Москви.

Черкащанка швидко довела: якщо й говорити про те, що місце жінки – на кухні, то жінка може перетворити на величезну «кухню» всю державу. В часи свого правління на цій «кухні» Олена Глинська жодного разу не прогавила момент, коли готувалися закипіти пристрасті внутрішніх політичних інтриг чи момент, коли сусіди-іноземці або власні бояри намагалися тихцем відрізати шмат від її державного «пирога». Пізніше видатний філософ Михайло Ломоносов назве її «вмілою і мудрою правителькою»…

Потужні укріплення "Китайгорода" в Москві були зведені за розпорядженням Олени Глинської

Правила Московщиною княгиня з України всього близько 5 років, але за цей час встигла досягнути миру не тільки з колишньою Батьківщиною – Великим Князівством Литовським (хоча спочатку і повоювати довелося), а й з Лівонією, Молдовою, Астраханським ханством, Казанню і Ногайською ордою. Завдяки миру, який настав, вона отримала час на відбудову після пожеж Володимира, Ярославля і Твері, на розбудову Кремля в столиці та на зведення потужних фортифікаційних  стін навколо «Китай-города» в Москві. Головною ж подією стала грошова реформа 1535 року – з обігу вилучили всі закордонні монети та ті, які друкували удільні князьки. Натомість ввели єдину грошову систему, причому саме Глинська «запустила в обіг перші копійки, які отримали свою назву з-за того, що на них був зображений вершник зі списом (російською «копйом» у руках).

З цих монет часів Олени Глинської розпочала свою історію назва "копійка"

Протиріччя москвичів у ставленні до великої княжни вдало описав Карамзін: «никогда еще Россия не видала своего кормила государственного в руках юной женщины и чужеземки, литовского ненавистного рода… Хотя лесть придворная славила добродетели великой княгини, ее боголюбие, милость, справедливость, мужество сердца, проницание ума и явное сходство с бессмертной супругой Игоря».

Княгиня раптово померла 3 квітня 1538 року, коли їй було ледь за 30. Бояри раділи цьому, а Москвою поповзли чутки, що то було отруєння. Поховали правительку з України надзвичайно поспішно, а коли у ХХ столітті вчені досліджували її останки, у рудому волоссі княжни були знайдено солі ядовитої ртуті…

Замість післямови…

 Вищезгаданим сином-первістком царя Василя ІІІ і Олени Глинської був той, хто в історію увійшов як цар Іван Грозний… 1569 року на прохання Грозного староста з українських Черкас Михайло Вишневецький та його козаки прийшли походом під стіни Астрахані і розбили там турецько-татарське військо. На зворотньому шляху,  незадоволені діями союзників-московитів, частина козаків відділилася від Вишневецького і заснувала вільний «Черкаський городок» у пониззі Дон. Навколо фортеці розрослося місто, яке в пам’ять про Черкаси  на Дніпрі називалося спочатку Черкаськом, а потім Старочеркаськом і увійшло в історію як столиця донських козаків. Так, сам того не бажаючи, Іван Грозний посприяв, щоб назва рідного українського міста його матері навіки «прописалася» і на російській землі… 

Андрій КРАВЕЦЬ

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki

Tags: , , , ,



Напишіть відгук

Свіжий номер

Газета 'Козацький край' номер 7 від 22.08.2017

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2017’.Вільне Козацтво Холодного Яру