Старовинна гравюра – козацька рада на Запорозькій Січі. Козаки на радах шикувалися півколом, лицем до прапора і Січової церкви…
У січні 1751 року в Синодальній конторі «с прістрастієм» допитували Анатолія Мелеса, єпископа з козацької Запорозької Січі, який «провинився» перед московитами тим, що «вел себя в Сечи буйно, по царским дням молебни не правил, вел себя как будто на отделение Сечи от России». Народився найволелюбніший єпископ Запорозької Січі на Мелесовому хуторі під Золотоношею…
Із тексту допиту в Синодальній конторі: “От роду ему двадцать осьмой год; отдан для обучения латинского и прочих диалектов в Киевскую академию, в коей он, Анатолий, и обучался по 1743 год и ходил до школы пиитики; ныне он, Анатолий, по-еврейски и по-немецки позабыл, а знает говорить и писать по-гречески и по-латыни…
Будучи Вашего Императорского Величества малороссийским, Переяславского полку, местечка Золотоноши, природным подданным, своевольно в 1743 году из России за границу ушел и, бродя в Польше и Волосской земле по разным местам и монастырям, монашество и иеромонашество через происки свои, без избрания, яко чуждой церкви клирик, получа, в 1749 году в Афонскую гору, в Павло-Георгиевский монастырь пришедши, через полшеста месяца во архимандрита Константинопольским патриархом Кириллом таковым же неправильным образом произведен…»
Пожалівшись у стилі, звичному для московитів усіх часів, на «своєвольноє» перебування ченцем на святому Афоні і навіть на зроблене Константинопольським патріархом «нєправільноє проізвєдєніє в архімандріти», клерки Синодальної контори зробили в доносі наголос на ще більше «прєступлєніє» Анатолія Мелеса – наголосили, що він «без дозволу» відвідав закордонний «в Польше монастырь, именуемый Мотренин. А из оного Мотренина монастыря пошел он, Анатолий, в волосской город Бокурешт, в коем имеется еллино-греческая школа». «Бокурешт» – це Бухарест, столиця сучасної Румунії, а «Мотренин монастырь в Польше» – це Мотрин монастир в Холодному Яру сучасного Чигиринського району Черкащини – ці землі належали на той час Польщі…
Коли вільнолюбного козацького єпископа зіслали до монастиря в Сибір, дорогою він «к побегу своему способу искал, и в караульного капрала за чинимое ему в том запрещение нож бросил».
Коли ж зрештою за розпорядженням цариці був повернутий в Україну і став настоятелем монастиря у Глухові на Сумщині, на нього знову строчили кляузи – жалілися, що ходить босим навіть у холоди, займається фізичними тренуваннями, а ченцям наказав декілька дзвонів переплавити на гармати – золотонісець хотів, щоб навіть у монастирі українці тренувалися стріляти. По кому саме – московські шпигуни не знали, але враховуючи біографію єпископа, здогадувалися…
Ярослав ЗВЕНИГОРА
