Арештована Коляда. У січні 1972 року КГБ влаштувала погроми у Львові й Києві: арештовували тих, хто… вшановував Різдво

Дата: 03.01.2017
Автор:

Учасники Вертепу-1972 у Львові. Вони ще не знали, що через кілька днів це фото буде "вєщдоком" у кримінальній справі КГБ...

З перших днів січня 1972 р. КГБ розпочав спецоперацію з нейтралізації людей з відвертою громадянською позицією. Наближалася 50-та річниця створення СРСР. Можна припустити, що поширення руху дисидентів «псувало імідж» радянської держави й було загрозливим для системи.

Спецоперація призвела до масового погрому опозиційної інтелігенції та сотень арештів, засуджень із набагато суворішими вироками, аніж у середині 1960-х рр.

Внаслідок оперативно-розшукових заходів у поле зору КГБ потрапили… учасники різдвяної коляди-1972.
Її організаторами була дисидентська молодь зі Львова та Києва, яка чинила виклик політиці викорінення українських національних традицій, атеїстичної пропаганди, заборони відзначення релігійних свят, зокрема Різдва Христового.
Ініціатором вертепу у Львові стала учасниця правозахисного руху лікар Олена Антонів, колишня дружина уродженця Черкащини В’ячеслава Чорновола. Репетиції відбувались у її помешканні – невеликому будинку на вул. Спокійній, 13. В оселі Олени інакодумці вивчали колядки, щедрівки, зносили туди різноманітний одяг, робили маски, перевдягалися. Дисидентські вертепи дещо відрізнялись від звичних сучасних, оскільки поєднували елементи Різдвяного вертепу із Маланкою (тобто водінням кози) та Щедрим вечором. Відтак веселою й гамірною ватагою вирушали вулицями Львова у новорічну ніч а не на Різдво, щоб менше наражатися на переслідування владою.

Хоча й на Новий рік організовувались партійним керівництвом численні провокації, які б мали перешкодити колядникам. У середовище дисидентів КҐБ засилало агентів “задля викриття їх антирадянської діяльності”. Про це свідчить збережений лист-зізнання Бориса Ковгара – працівника музею народної архітектури в Пироговому під Києвом – до майора КҐБ Даниленка. В листі йдеться, що Ковгар отримав вказівку увійти в довіру до дисидентів під час підготовки новорічних вертепів. Однак, коли побачив, з якими людьми спілкується – перейшов на їхній бік. Згодом кагебісти помстились йому за зраду, запроторивши у психіатричну лікарню.
Під час вертепів дисиденти заходили з вітаннями-колядками до знаних людей, письменників і митців.
У вертепах брали участь подружжя Калинців, художниця Стефанія Шабатура, психолог Михайло Горинь та його дружина педагог Ольга Горинь, педагог і літературний критик Володимир Іванишин, учителька Любомира Попадюк, художник Богдан Сорока із дружиною Любою, Роман та Леся Лещухи та ін.
До наших днів дійшли оригінальні фото колядників, зроблені Я. Лемиком у новорічну ніч 1972 р. (зберігаються у збірці Національного музею “Тюрма на Лонцького”).

Загалом у вертепі взяло участь близько 45 осіб, з-поміж них і поет Василь Стус, який у переддень Нового року приїхав до Львова з Моршина, де тоді лікувався. Так він зазначив свої враження від коляди: “Ви таки зуміли зберегтись. У цьому ваша сила”.
Через кілька днів на Різдво поет приїздив у гості до подружжя Калинців, подарувавши їм збірку поезій “Зимові дерева” і статтю про Тичину “Феномен доби” (самвидав був вилучений під час обшуку квартири 12 січня, тепер зберігається у фондах музею). Калинці подарували йому вишиванку, проте навряд чи він встиг її одягнути, оскільки одразу після повернення до Києва був заарештований…
Зібрані гроші за коляду учасники вертепів планували скерувати на допомогу тодішнім політв’язням та їхнім рідним, на випуск чорноволівського “Українського вісника” тощо. Вже незабаром ці кошти (250 рублів) знадобились для оплати роботи адвокатів на судових процесах…
Проте влада розуміла, що звинувачувати дисидентів у недотриманні атеїстичних принципів радянської держави та відзначенні релігійних свят є дріб’язковим. Для проведення масових арештів не вистачало більш вагомої причини, ланцюжка, який би дозволив довести “зв’язок націоналістичного підпілля в Україні із закордонними українськими центрами та організаціями”.
Сценарій т.зв. “справи Добоша” спланували органи держбезпеки, провідну роль у ній відіграв (сам того не знаючи) бельгійський студент українського походження Ярослав Добош. Він намагався зібрати у Києві та Львові примірники самвидаву, фотокопії “Українського вісника” і вивезти їх за кордон для Українського допомогового комітету та Спілки української молоді, членом якої він був.

День 4 січня 1972 р. став точкою відліку в проведенні операції проти дисидентів. Добошу не дозволили виїхати з СРСР, його затримали на кордоні у Чопі, конфіскувавши копію “Словника рим української мови” політв’язня Святослава Караванського. Студента звинуватили “у проведенні підривної антирадянської діяльності”.
Повідомлення про його арешт з’явилось лише через 11 днів в газеті ЦК КПУ “Радянська Україна”. Очевидно, цей час було витрачено на “обробку” жертви та отримання її задокументованих “зізнань”.
Примітивна авантюра зі “шпигунською” підкладкою дала необхідний результат: 12 січня 1972 р. розпочалася арешти провідних діячів опозиції. Леоніда Світлична, дружина літературознавця Івана Світличного, так описала той зловісний день:”12 січня, 8.15 ранку. Я вже одягнена, збираюся на роботу, приймати іспити в студентів. Дзвінок у двері; як звичайно, відчиняю я. Перед дверима багато людей, показують ордер на обшук… Почався детальний обшук: ретельно розглядають кожну книжку, газету, кожен аркуш паперу. Шмональників семеро (в тому числі і “понятих”-сексотів). У якій справі, що шукають – невідомо.
Забирають книжки, машинописи, купу українського і російського самвидаву, записники, друкарську машинку, радіоприймач, магнітофонні стрічки з унікальними записами Василя Симоненка, Василя Стуса, Бориса Мамайсура… Я напружено чекаю Надійку [Світличну, сестру Івана, - авт.], не знаючи, що в цей час у неї теж роблять обшук, як і в десятків інших людей по всій Україні…”.
Після проведених обшуків за гратами опинились лідери дисидентів – Іван Світличний, Василь Стус, Євген Сверстюк, Зіновія Франко, Леонід Селезненко, Леонід Плющ та ін.
У Львові до слідчої в’язниці УКҐБ на вул. Миру (сучасна – Степана Бандери), в якій тепер працює Національний музей “Тюрма на Лонцького”, потрапили В’ячеслав Чорновіл, Ірина Стасів-Калинець, Іван Гель, Стефанія Шабатура, Михайло Осадчий, Ярослав Дашкевич.

З рапорту КГБістів про "злочин" українців...

Упродовж 12-14 січня заарештовано щонайменше 19 осіб: одинадцять – у Києві, вісім – у Львові.
Заарештованих дисидентів залякували розстрілом, фізичними тортурами, завданням шкоди рідним і близьким.
Використовували також систему “каральної медицини”: деяких, кого було складно звинуватити у порушенні статей кримінального кодексу, оголошували божевільними та ув’язнювали у спецпсихлікарнях.
19 січня 1972 р. бюро Львівського обкому КПУ заслухало повідомлення начальника львівського КҐБ М. Полудня “Про оперативно-чекістські заходи, проведені 10-13 січня щодо заарештованих Я. Добоша і громадян Львова та області, які займались антирадянською агітацією та пропагандою”. Профільним відділам було доручено забезпечити в місті “дотримання необхідного громадського порядку і правильне реагування на проведені органами КҐБ заходи”.

Вже за кілька днів – обшуки у домівках інших підозрюваних осіб, у поета Григорія Чубая, інженера Атени Волицької (Пашко), працівниці музею етнографії Людмили Шереметьєвої (дружини відомого історика Ярослава Дашкевича) , викладача університету Любові Попадюк, у мистецтвознавця Богдана Гориня, Ярослава Кендзьора.
Їх неодноразово викликали на допити як свідків під час проведення слідства проти затриманих. Розпочались масові звільнення з роботи, відрахування з вишів.
Суд звинуватив затриманих дисидентів у “виготовленні, розповсюдженні, зберіганні літератури наклепницького характеру, участі у вертепах, ворожому ставленні до радянської соціалістичної системи…”
Більшість отримала вирок позбавлення волі терміном на п’ять-сім років у таборах суворого режиму та три роки заслання. Максимальний термін одержав Іван Гель – 10 років суворого режиму та 5 – заслання, бо для “Івана Тиктора українського самвидаву” цей вирок був уже другим.
Якщо в січні заарештували двадцять найпомітніших діячів руху, то загалом впродовж 1972 р. було засуджено 89 дисидентів.
Січневий погром 1972 р. й переслідування учасників вертепів перервали традицію публічної коляди на тривалий час і призупинили масове видання самвидаву. Однак, уже в другій половині 70-х років рух опору відновився з новою силою, і основним інструментом боротьби із системою став відкритий захист прав людини членами Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод.

Марія ГРИЦІВ,
науковий співробітник Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького”

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki

Tags: , ,



Напишіть відгук

Свіжий випуск

Газета 'Козацький край' номер 2 від 12  квітня  2019

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2019’.Вільне Козацтво Холодного Яру