Від вояка УНР – до американського професора-ентомолога…

Дата: 13.12.2016
Автор:

Пам’ятаєте польську кінокомедію “Дежавю» з яскравим персонажем удаваного американського професора-ентомолога, який весь час хапався за зброю? Миколу Гайдака можна назвати прямою протилежністю цього персонажа: сто років тому буремне життя розбурханої, як вулик післяреволюційної України змушувало його братися за зброю, а він, навіть слухаючи бджолине дзижчання куль біля вуха, мріяв про мирне життя. Зрештою, мрія збулася – і син шкільного вчителя з України став американським професором-ентомологом, фахівцем з бджолярства…

Від рядового любителя бджіл (такого, як скажімо екс-президент Ющенко) – і до світил бджолярства в усіх країнах – всі знають про відкриття й дослідження Миколи Григоровича, як видатного вченого зі світовим ім’ям. Набагато менше знають про його життя «доамериканського» періоду – в охопленій війнами Європі…

Народився Микола Гайдак у селі Малий Янисоль під Волновахою на Донеччині – нині це село називається Мирним, хоча й знаходиться у далеко не мирній зоні АТО. Згодом родина перебралася на Наддніпрянщину. Під час навчання у школі містечка Крилів Чигиринського повіту (нині це містечко затоплене водосховищем) і в гімназії м.Черкаси хлопець демонстрував прекрасні успіхи – отримав навіть срібну медаль.

Революційного 1917 року 19-річний юнак саме вступив на історико-філологічний факультет Київського університету ім. Святого Володимира (нині – ім. Т.Шевченка). А водночас – до Київської гарматної школи, де увійшов до української спілки.

У грудні 1918 року, під час антигетьманського повстання в Києві, Микола Гайдак залишає університет і приїздить до батьків у Черкаси. Восени 1919 року його примусово мобілізують в ряди «Добровольчої» армії Денікіна. Проте за «єдіную і нєдєлімую Рассію» так і не воював, бо невдовзі зліг з тифом до лікарні.

Доля закинула в Одесу, звідки, вже разом з білогвардійцями генерала Бредова перейшов кордон з Польщею і потрапив до табору для інтернованих. Саме там, у польському таборі, нарешті отримав змогу зійтися з українським товариством інтернованих вояків.

На тогочасних воєнних плакатах ворога українців і поляків - московитів - малювали як брудного ведмедя із зіркою на пузі

Зголосившись добровольцем до Армії УНР, від початку серпня і до кінця листопада 1920 року брав активну участь у боях радянсько-польської війни. У тих боях українсько-польські підрозділи разом зупинили наступ Червоної Армії на Варшаву, розгромили будьоннівців під Замостям і 14-у більшовицьку армію в районі Бучача-Чорткова. Восени 1920 року Армія УНР розрослася до шести повнокровних дивізій. 1-ю дивізією командував колишній холодноярський отаман родом з Херсонщини, генерал Андрій Гулий-Гуленко; 2-у дивізію очолював генерал Олександр Загродський родом із Зеленькова сучасного Тальнівського району Черкащини; 3-ю командував генерал Олександр Удовиченко з Харкова; 4-ю – полковник Юрій Тютюнник з Будища сучасного Звенигородського району Черкащини; 5-ю – полковник Андрій Долуд з Плетеного Ташлика сучасної Кіровоградщини; 6-ю – генерал Марко Безручко з Токмака під Запоріжжям. Як бачимо, усі без винятку союзні Польщі дивізії УНР очолювали не «західняки», як любили розказувати радянські пропагандисти, а вихідці з центральної, східної та південної України.

Восени 1920 року ці дивізії разом з польськими союзниками дуже швидко й успішно звільняли від московсько-більшовицьких окупантів міста України. Тільки за чотири дні, 16-20 вересня більшовиків викинули з Ковеля, Борщева, Гусятина, Теребовлі й Чорткова. Слідом за ними ворога вибили з Рівного, Дубна, Луцька, Збаража, Тернополя, Старокостянтинова, Летичева…

Про припинення воєнних дій було оголошено 9 листопада 1920 року – внаслідок підписання Ризького мирного договору. Проте ще два тижні за вказівками Москви Червона армія раз-за-разом порушувала умови договору, вриваючись в українські міста, куди не мали права входити за умовами «миру» – знайома й нині ситуація, чи не так?

Зрештою, 21 листопада 27-тисячна Армія УНР була відведена за Збруч. Так Микола Гайдак знову потрапив до табору для інтернованих…

Вже в 1922 році для нього розпочалося суто мирне життя – Гайдак переїхав до Чехословаччини. Спраглий за спокоєм, він жадібно хватається за науку – навчається у Празькому політехнічному інституті, а заодно є слухачем Українського Вільного університету у Празі та Української сільськогосподарської академії в Подєбрадах. При цьому, щоб заробити на життя, ще й працює науковим співробітником польової станції бджільництва.

Американський професор-ентомолог Микола Гайдак

1930 року перебирається до США, де робить стрімку наукову кар’єру, працюючи протягом 33 років в університеті Міннесоти: від асистента – до викладача, а потім і професора ентомологічного відділу університету. Вивчав життя бджіл, їх фізіологію, значення меду для людини… Навіть під час Другої світової війни слово «солдат» вживав частіше для визначення бджіл-солдатів, покликаних виганять чужинців з вулика…

Водночас, Микола Гайдак приймав надзвичайно активну участь в житті українських емігрантів і був меценатом-жертводавцем багатьох українських проектів у США та Європі – зокрема, фінансував побудову православної церкви Святого Михайла в американському Міннеаполісі та пам’ятника Тарасові Шевченку і бібліотеки ім.Симона Петлюри в Парижі…

Як абсолютна мирна за складом характеру людина, він мріяв, щоб більше не повторювалися війни, а з його рідної України назавжди пішли геть окупанти…

Ярослав ЗВЕНИГОРА

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki

Tags: , , , , , ,



Напишіть відгук

Спецвипуск

Газета 'Козацький край' номер 21  грудень  2018

Свіжий випуск

Газета 'Козацький край' номер 7  грудень  2018

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2019’.Вільне Козацтво Холодного Яру