Орест Лютий презентує в Києві концертну програму “Росіян в Донбасє нєт”

Дата: 26.10.2016
Автор:

На сайті “Главред” відбувся чат із письменником, актором, телеведучим, шоуменом,  співаком, музикантом і просто харизматичною особистістю Антіном Мухарським, також відомим під сценічним ім’ям Орест Лютий. За кілька днів до концерту Ореста Лютого “Росіян в Донбасє нєт”, який відбудеться у Києві 29 жовтня, “Козацький край” пропонує увазі читачів підбірку найцікавіших уривків з цього чату.

Про українське кіно і свою участь в ньому

«Я не знімався 10 років принципово, бо наш кінематограф було окуповано російськими заробітчанами. Дав собі слово, що коли у нас почнуть знімати українське кіно, я повернуся. І ось, здається, такий час настав. Поки що серіали здебільшого знімають російською. Але, зауважте, актори — українські, локації — українські, гроші — українські. Ми зараз стоїмо на порозі створення першого повноцінного україномовного серіалу («Співачка»), який створить прецедент на нашому телебаченні. Продюсери хвилюються — це їхні гроші, їхні борги, їхні головні болі. Якщо серіал відіб’є ці кошти, будуть продовжувати знімати українське. Якщо — ні, повернуться до російської мови. Виробники і глядачі — в одному човні.Оскільки я не знімався 10 років, мене вразила професійність команди, яка працювала над серіалом. Все, починаючи від деталей костюму і ставлення знімальної групи до артистів, від дисципліни і спланованості кожного робочого дня, було майже досконалим. Це надихає і дає сподівання, що ми стоїмо на порозі великих якісних змін в українському кінематографі, який нарешті стане спроможним видавати на гора справжнє широкоекранне кіно високого рівня».

На запитання: «Яка у вас кіномрія? З ким із режисерів ви хотіли б попрацювати?» Антін Мухарський, він же Орест Лютий, відповідає у притаманній йому манері: «Хотів би зняти зі Спілбергом фільм за моєю повістю “Дніпровські щелепи”, де теплокровний радіоактивний крокодил-бандерівець пожирає на берегах Дніпра слухачів “Руського радіо”. З Тарантіно попрацював би над повістю “Орден смерті” — у жанрі кримінально-містичної драми. Ну, і з Ларсом фон Трієром обов’язково зняв би автобіографічний роман “Розрив” — про події на Майдані і війні, які співпали з активною турбулентністю у моєму особистому житті».

 Про свої нові книги і те, чиї твори варто прочитати

«Найкраще твориться у тиші і абсолютній самотності. Мої близькі знають: коли я починаю писати нову книжку, до мене краще не підходити — стаю агресивним і непередбачуваним. Нова книга – “Антисоветские повести и рассказы” — російською мовою. Видавалася в одеському видавництві Stellar, і на прохання замовника робилася на одеський ринок. Щоб із різних боків атакувати місцеву “вату”. Книга десакралізує “духовниє скрєпи” та демотивує імперські міфи, б’є в пах адептів “руського міра” і дає під дих всім тим, хто мріє знову полетіти з Гагаріним у космос і посцяти на руїни Берліну. :) ))

«З  останніх українських літературних новинок справила враження книга Ярослава Мельника “Маша або постфашизм” — шикарна антиутопія на рівні Оруела, Бредбері. Дуже раджу почитати.

Щоб сформуватися як справжній українець, кожному варто читати таких авторів: Донцов, Штепа, Горліс-Горський, Забужко, Винничук, ранній Андрухович, Шкляр, Левко Лук’яненко. А ще завжди непогано перечитувати класику: Леся Українка, Франко, Нечуй-Левицький, Панас Мирний і, звичайно, Шевченко…»

Про те, звідки взявся сценічний образ Ореста Лютого

«Орест Лютий народився в Одесі 11 травня 2011 року. На одному з корпоративів, який я вів, був гість, що розмовляв українською мовою. Він виголосив тост, я вступив із ним у діалог… В перерві до мене підбігла організаторка і зашипіла: “Чтобы вы никогда, слышите, никогда не смели больше разговаривать на нашем мероприятии на этом собачьем языке”. Ну, от, зрештою, після того випадку в готелі “Моцарт” і було написано перші пісні Ореста Лютого. Тоді я зрозумів: це — війна. Не мир, але меч приніс я».

 Про те, чого чекати від концерту в Києві  29 жовтня

«Це буде абсолютно нова програма — “Росіян в Донбасє нєт”. Нове звучання і нова якість проекту. У другому відділенні — найкращі улюблені хіти на замовлення публіки. Ми дуже готуємося. Чекаємо — Будинок офіцерів, 29 жовтня, початок о 19.00…

Після концерту в Одесі до нас підійшла дуже красива одеситка пенсійного віку і з притаманним одеситам гумором сказала таке: “Сыночек, в этом зале, где висят портреты Чайковского, Мусоргского, Бородина, Римского-Корсакова, слово “п…ц” так красиво никто не пел. Спасибо Вам!”. У новому альбомі “Росіян в Донбасє нєт” таких пісень багато — замовляйте на сайті “Українського культурного фронту”…

Про те, чи поїде з концертом «на» Росію

«Я в Росії нев’їздний. Проти мене там відкрито кримінальну справа за статтею 282 УК РФ — розпалювання міжнаціональної ворожнечі, екстремізм, заклики до повалення існуючої влади…»

Про патріотизм і про зміни в країні

«Те, що відбувається зараз, — це природний процес, коли люди прокидаються і у своєму ура-патріотизмі готові бити направо й наліво, аби довести свою належність до українства. Я бачив таке на початку 90-х, у 2004-2005 роках, у 2013-му. Нічого нового. Серед неофітів, які включилися в українські визвольні змагання, це дуже розповсюджене явище. З часом вони стають спокійнішими, розважливішими, поміркованішими, але на їхнє місце приходять нові “вишиватники”, і все починається знову. До цього треба ставитися з гумором та іронією. Головне — процес іде правильно.

Все йде так, як має йти. Звісно, хочеться, щоб зміни були радикальнішими, сміливішими, відчутнішими. Але неможливо народити дитину за три місяці, а дерево не може вирости за рік. Так і держава будується десятиріччями, а покоління змінюються щодвадцять років. Приходять молоді, затяті, активні, і їх дедалі більше. На початку 90-х на мітинги виходили десятки тисяч людей, в 2004-2005 роках були вже сотні тисяч, у 2013-2014 — вже мільйони. Українці прокидаються, і це процес незворотний. Це дає надію…»

Про ворожнечу в Росії до прагнення Україною волі

«Ще наприкінці 90-х років я зі здивуванням відкрив для себе побутовий російський великодержавний шовінізм у виконанні російських акторів-заробітчан, що приїздили до Києва зніматися у кіно і серіалах: “Вы че, хохолики, какая нах… незалежность? Да мы вам газ перекроем — будете тут, как обезьяны, задницы в вату кутать! Какая там украинская мова? Галицайское наречие! Да и вообще, нет никакой Украины — есть Малороссия!”. Таке чулося не раз і не два. У 2006 році на кіностудії Довженка ми побилися з одним російським артистом, який зневажав Майдан 2004 року. І відтоді я в кіно, окупованому російськими артистами, не знімався.

З огляду на нашу історію, зараз маємо визначальні часи — або Україна стане дійсно незалежною, і Російська імперія остаточно розвалиться, або імперія знову (не відомо, в який спосіб) придушить, приборкає, приспить нашу волю до незалежності і знову, як уже було в історії, проковтне нас…»

Про свою позицію по Донбасу

« Моя позиція з цього питання не міняється — стіна і тільки стіна. Мешканці Донбасу завжди будуть прагнути в РФ. Кількість “руського міра” на одиницю площі там критично велика. Так було ще й до 2013 року. Я часто бував у Донецьку і сам стикався з тим, як там ненавидять усе українське. Це ментальна, ідеологічна та цивілізаційна прірва. Нам не по дорозі».

Про можливість участі в політиці

«Не планую. Часто запрошують, але я відмовляюся. Політика — це мистецтво компромісів. А я поки що цікавлюся радикальним мистецтвом».

 Про те, якою має бути сучасне «українізація»

« Більше українізацій, різних і активних. Лагідна, сувора, жорстка, непримиренна, фізична, романтична — кожен випадок треба розглядати окремо. Кожному хворому — окремий рецепт українізації. Слава Україні!»

За публікацією Glavred.info

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki

Tags: , ,



Напишіть відгук

Свіжий випуск

Газета 'Козацький край' номер 1 від червень 2022

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2022’.Вільне Козацтво Холодного Яру