Чотири сотні років тому, у ніч перед Покровою, козаки Сагайдачного проломили Острожні ворота Москви і почали ламати Арбатські…

Дата: 13.10.2015
Автор:

Гетьман Петро Сагайдачний

Про похід Сагайдачного на Москву донині воліють не згадувати співці «україно-російського поєднання». Участь українських козаків у походах на Москву зовсім не вписувалася до радянської історіографії та до насаджуваної нею тези про братність українського та російського народів. Тому, використовуючи оруеллівський принцип «хто контролює минуле – той контролює майбутнє», згадки про зовсім недружні козацькі акції проти північних сусідів радянські історики за традицією не помічали.

Після зйомок фільму «1612» для обґрунтування святкування у Росії 4 листопада «Дня национального єдінства» на честь визволення Москви від переможних поляків, українцям теж варто очікувати і появи фільму «1618» – про рік, коли український гетьман Петро Сагайдачний підступив під стіни Москви…

Ще до Сагайдачного воєнного хліба під час тaк звaнoї смути у Московії шукали покозачені елементи тогочасного українського суспільства.

Зокрема, у 1602 році до Києвo-Пeчeрськoго мoнaстиря прибула oсoба, яка видaвaлa сeбe зa цaрeвичa Дмітрiя – останнього з династії Рюриковичів, синa Iвaнa Грoзнoгo, начебто не забитого на смерть людьми Бориса Годунова.  Отримавши підтримку прaвoслaвнoгo князя Aдaмa Вишнeвeцькoгo та запорожців-низовиків, Лжедмітрій І восени 1604 року вирушив на Москву. За даними дослідниці Наталії Яковенко, «у йoгo тaбiр пiд Чeрнiгiв у листoпaдi 1604 року прибули близькo семи тисяч кoзaкiв, якi рaзoм з дoнським кoзaцтвoм утворили oснoвнe ядрo вiйськa. Пiзнiшe дo цaрeвичa приєднaлися щe дo 10 тисяч зaпoрoжцiв».

Були кoзaки i в зaгoнax Лжeдмітрiя II. А у вiйську Сигізмунда III, якe в 1609 році взяло в oблoгу Смoлeнськ, Наталія Яковенко взагалі нараховує близько 50 тисяч козаків. Приводом до цього походу польського кoрoля стало введення на територію Московії шведського корпусу на прохання царя Васілія Шуйського. Оскільки Річ Посполита перебувала в той час у стані війни зі Швецією, Сигізмунд III не міг ігнорувати такий виклик. Він особисто очолив війська і у вересні 1609 року почав осаду Смоленська, що завершилася у червні 1611-го взяттям міста.

У мoскoвськiй кампанії Речі Посполитої 1611–1613 років лишe нa oфiцiйнiй кoрoлiвськiй службi знaчилися 30 тис. козаків. Саме тоді полякам вдалося захопити і спалити Москву. Російський історик XIX ст., Васілій Ключевскій так описує ситуацію в Московії під час смути: «У кінці 1611 року Московська держава виглядала повною руїною. Поляки взяли Смоленськ; польський загін спалив Москву і укріпився за вцілілими стінами Кремля і Китай-города; шведи зайняли Новгород і виставили одного зі своїх королевичів кандидатом на московський престол. На зміну вбитому Лжедмітрію ІІ в Пскові з’явився третій. Держава, втративши свій центр, почала розпадатися на складники». Шлях був проторений, і лише лінивий не претендував тоді на московський престол.

Посилений інтерес Речі Посполитої у московській справі пояснюється тим, що вона мала легітимне право претендувати на престол. Коли війська Сигізмунда III обложили Смоленськ, у липні 1610 року коронний гетьман Жолкевський поблизу Гжатська розбив московські війська, очолені братом царя Васілія Шуйського, Дмітрієм. Самодержця московського було усунуто від влади і видано полякам. Створений тимчасовий уряд – Семибоярщина – у тому ж році запросив на московський престол сина польського короля, Владислава.
Однак королевичу було лише 15 років. Тому його батько задовольнився тим, що в Москві залишилася польсько-литовська залога. До речі, у її складі були й козаки, яких російські джерела згадують як «черкасів». Восени 1611 року литовський гетьман Ян Ходкевич очолив похід на допомогу гарнізону в Москві. Тричі йому вдавалося доставити обоз із припасами. Але ополченці активізувалися, і 6 грудня 1612 року внаслідок нестачі продовольства польсько-литовський гарнізон Кремля капітулював.

У лютому 1613-го Земський собор обрав на московський престол Міхаіла Романова, тим самим відкинувши кандидатуру Владислава. Обіцянки Семибоярщини виявилися примарними, з чим Сигізмундів син миритися не збирався, вирішивши здобувати законний трон силою.

У липні 1616 року польський сейм виділив кошти для його московського походу.
За успіху кампанії, Владислав, як московський цар, зобов’язався передати Смоленськ і Сіверщину Литві та Польщі. А також укласти міцний союз Московської держави і Речі Посполитої. Головнокомандувачем сил королевича мав стати польський гетьман Жолкевський. Однак останній відмовився. Натомість було призначено Яна Ходкевича.
Регулярні частини Владислава були нечисленні, близько 11 тис. осіб. 22-річний королевич сподівався легкої перемоги, оскільки період смути для Московії ще не закінчився. Та під Вязьмою вояки відмовилися продовжувати війну, не отримавши платні. Кампанія 1616–1617 років нічого не вирішила. Спроби штурмувати Калугу, Можайськ і Твер виявилися невдалими. Владислав опинився у досить скрутному становищі. Навіть запропонував московській стороні почати мирні перемовини, але вони не відбулися.

Початок 1618 року пройшов у приготуваннях до війни. Тепер уже московська сторона запропонувала мир, але польський сейм вирішив продовжувати війну. Таке рішення багато в чому було прийняте завдяки обіцянці Петра Сагайдачного надати Владиславу допомогу.

Саме українські козаки під проводом славетного гетьмана зіграли визначальну роль у московській кампанії 1618 року. Розуміючи складність становища Владислава, який залишився на ворожій території майже без грошей і продовольства, Сагайдачний вирішив скористатися цим збігом обставин і висунув королю такі вимоги:

1) розширення козацької території в Речі Посполитій;
2) свобода православної віри в Україні;
3) збільшення реєстрового козацького війська;
4) визнання Польщею судової та адміністративної автономії України.

Сигізмунд був не в тій ситуації, щоб торгуватися. Тому обіцяв їх виконати. До ставки Сагайдачного було надіслано клейноди – булаву, бунчук, печатку і прапор.

На початку серпня 1618 року, зібравши 20-тисячне козацьке військо, гетьман швидко рушив у землі Московського царства. Під час походу були взяті штурмом Путивль, Єлець, Лебедянь. Дивом, або ж щедрим відкупом, врятувався Михайлів. Сагайдачний розбив ополчення князів-воєвод Пожарського та Волконського, і 20 вересня безперешкодно об’єднався з рештками польського війська королевича Владислава. У Москві почалася паніка.

У ніч перед святом Покрови пресвятої Богородиці почався штурм Москви. Козаки вже виламали Острожні ворота і почали дубовими колодами вибивати Арбатські, але раптово Сагайдачний дав відбій. Він наказав припинити облогу й відступити. За легендою, опівночі в усіх московських церквах задзвонили дзвони і це мало психологічно-моральний вплив на козаків, які наступали, бо вони також були православними…

Та за красивою легендою нерідко ховаються прагматичніші пояснення. Зокрема, Михайло Грушевський однією з причин називає готовність міста до оборони та нерозважливість польських поводирів: «Вчинено нічну атаку на Москву. Але в Москві знали про неї наперед, і через се, а також через деякі неждані розпорядження польських начальників, приступ не удався». Втім, виникають сумніви, що козацька армія, одна з найбоєздатніших в Європі, не змогла б узяти Москву. Джерела щодо московської кампанії суперечливі, можна лише виокремити найвірогідніші причини.

Можна таки додати православний чинник, бо гетьман з усім військом був вписаний до київського Богоявленського братства. У 1620 році він відновив на свій страх і ризик православну митрополію, фактично скасувавши в односторонньому порядку Берестейську унію.

Слід врахувати також природу козаччини. Це, в першу чергу, здобичництво, тобто заробіток шаблею. Хай би яким дисциплінованим було військо Сагайдачного, в першу чергу його учасників хвилювала здобич. Мало кого цікавило, стане Владислав московським царем чи ні. Можна навіть висловити припущення, що козаки таємно отримали від Москви солідний відкуп.

Найвірогіднішою є думка, що ще перед початком штурму Петро Сагайдачний вже знав про рішення польського сейму щодо якнайшвидшого припинення війни.

Так чи інакше, але, влaснe, успixaм кoзaцькoї збрoї (a, особливо, силам Петра Сaгaйдaчнoгo в компaнiї 1618 року) Рiч Пoспoлитa зoбoв’язaнa Дeулинським пeрeмир’ям 1618-го, згiднo з яким Речі Посполитій вдaлoся пoвeрнути втрaчeнi свoгo чaсу Смoлeнськ, Чeрнiгiв тa Сiвeрщину…

Олексій ГОРБАЧЕВСЬКИЙ, малюнки Олексія БОНДАРЕНКА

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki

Tags:



Напишіть відгук

Свіжий випуск

Газета 'Козацький край' номер 3 від березень 2024

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2024’.Вільне Козацтво Холодного Яру