4 та 5 квітня всеукраїнські телеканали демонструватимуть фільм “Холодний Яр. Воля України – або смерть!”

Дата: 03.04.2015
Автор:

Їх боялися настільки, що у структурі радянського Комітету державної безпеки (КДБ) аж до 1960-х років існував уповноважений у боротьбі з “холодноярством”, хоча всіх причетних і свідків повстань у Холодному Яру було знищено ще до початку 1930-х. Операцію з ліквідації повстанців називали “Справою лицарів лісу”, а учасник подій, старшина Запорозької дивізії Дієвої армії УНР Юрій Горліс-Горський написав про пережите автобіографічний роман “Холодний Яр”.
Документальний фільм-реконструкцію “Холодний Яр. Воля України – або смерть” телеканал “Мега” покаже у суботу, 4 квітня об 11:00 год., а Перший Національний – у неділю, 5 квітня, о 22:15 год.

Картина розповість історію Холодноярської республіки від зародження у березні 1919 року до останніх днів існування осені 1922 року. Хроніку подій у Холодному Яру розкриють архівні записи організатора збройних вторгнень Росії в Українську народну республіку Льва Троцького, документальні кадри і фрагменти тогочасних шифрограм, сучасні реконструкції подій та коментарі історика Юрія Митрофаненка.

“Холодний Яр – це живий приклад, як невеликі числом, але сильні духом, можуть успішно боротися з незрівнянно сильнішим ворогом”, – так описав пережите свідок Юрій Горліс-Горський. А про реконструкцію історичних баталій і нинішнє сприйняття тогочасних подій розповіли режисер і сценарист фільму Галина Химич та редактор і продюсер стрічки Оксана Левкова.

Хто ініціював створення картини?

Оксана: Фільм “Холодний Яр. Воля України – або смерть” – перший серед таких проектів Всеукраїнської громадської організації “Не будь байдужим”. До цього у нас були відеопродукти, один із яких називався “Конотопська битва”, інший – “Карпатська Україна”. Це ті теми, якими ми “заправляли” школи у вигляді методичок і дисків. Рано чи пізно на проблему Холодного Яру ми вийшли б, звичайно, тому що це цікава і дуже білоплямна тема.

Події у фільмі реконструйовані за романом Юрія Горліс-Горського “Холодний Яр”. Це єдиний текст, на який ви спиралися?

Галина: Ми також взяли багато праць Романа Коваля, бо він тривалий час досліджував цю тему. Юрій Горліс-Горський у нас в основі, з цитатами роману, які відгукуються у сучасності. Сценарій відшліфовувався протягом двох років, ми працювали з дев’ятьма істориками, один з яких, Юрій Митрофаненко, бере участь у самому фільмі. Крім того, консультували ще Олексій Сокирка, Дмитро Вовнянка, Юрій Фоменко, Віктор Гугля та інші українські історики. Олег Репан, наприклад, їздив з нами на Черкащину, показував ті місця.

Чому саме роман Юрія Горліс-Горського взяли за основу?

Галина: Про події в Холодному Яру є дві найвідоміші книжки – Василя Шкляра “Залишенець. Чорний ворон” й автобіографічний роман Юрія Горліс-Горського “Холодний Яр”. Останній у художньому стилі написаний, але більш насичений фактами. Оскільки нам потрібно було подати учням фактаж, сам фільм “Холодний Яр. Воля України – або смерть” по жанру намагалися зробити навчальним, який би показували на уроках. Ми повикидали звідти максимальну кількість емоційних люфтів, лишивши факти, як у підручниках. Нам важливо було зацікавити школярів, щоб вони пішли далі і прочитали або Василя Шкляра, або Юрія Горліс-Горського, або дослідження істориків.

Документальні кадри, фото, схеми для стрічки обирали з яких джерел?

Галина: Ми використовували різні історичні сайти. Відео брали в інтернеті, а також в архівах 1917 року. Вони замилені трохи, дуже поганої якості, але ж це документальні кадри. Ми також використали кілька кадрів з фільму Івана Канівця “Українська революція”. Наші реконструктори запропонували й режисер погодився, щоб ми взяли кілька зимових кадрів з холодноярцями, яких самі не мали змоги знімати взимку.

Окрім документальних кадрів і матеріалів, у фільмі є також сучасні реконструкції. Де знімалися ці реконструйовані фрагменти?

Галина: Всі реконструкції знімали в Києві і Київській області, на Черкащині нам не вдалося це зробити. Це далека дорога, яку не подужали фінансово. Натомість треба було шукати локації в Києві. Ми знайшли Голосіївський парк – уже поблукавши по Черкащині, по Холодному Яру, зрозуміли, що ця локація один в один підходить – і зібрали там військово-історичний клуб “Повстанець”. Останні зйомки ми проводили у Київській області, в етнографічному комплексі “Українське село”. Вони для нас були трохи непередбачуваними: ми хотіли частину відео зробити в стилі аніме, але в останню мить відмовилися. Після перерви у створенні фільму через Революцію Гідності ми подумали, що це недоречно, емоційно неправильно було б – видавати частково мультфільмом. Тож уже майже перед завершенням вирішили зняти ці кадри з нашими реконструкторами.

Як вдалося роздобути тогочасну атрибутику – форму, зброю для реконструкцій?

Галина: Всю зброю й одяг також принесли із собою реконструктори. Вони не є акторами, яких гримують, одягають, дають зброю до рук. Реконструктори – люди, які живуть історією, самі її досліджують, до того ж не лише історичні баталії, а й побут, до ґудзика підбираючи свій одяг. У них навіть спідня білизна на зйомках була саме тих часів – усе передбачили до дрібниць. Весь реквізит принесли реконструктори, ми в цьому відчували дуже велику потребу ще й тому, що не хотіли дезінформувати школярів. Дуже важливо, подаючи дітям інформацію у навчальному фільмі, сказати про все достеменно точно, не викривлюючи фактів ні про одяг, ні про зброю.

Ви говорили про те, що фільм навчальний. Створюючи його, ви орієнтувалися лише на школярів?

Оксана: Ще два роки тому, починаючи робити цей фільм, ми розраховували на учнів. А потім зрозуміли – і воякам він підходить, й інтелектуалам буде цікаво, й активістам на місцях він потрібен.

Галина: Тим, що спершу ми орієнтувалися лише на школярів, продиктований такий короткий і динамічний жанр, заснований на фактажі й мінімумі емоційних картин. Але сьогодні, у зв’язку з подіями в країні, люди прагнуть самоідентифікації, і цей фільм зацікавив ширшу аудиторію. Якби ми спочатку орієнтувалися на загал, трохи інакше передали б цю історію. Можливо, ми ще зробимо режисерську версію.

Що додали б до можливої режисерської версії?

Галина: Ми, коли їздили на Черкащину, мали можливість записати кілька інтерв’ю з очевидцями подій двадцятих років. Одна зі старших жінок – невістка чоловіка, який воював у Холодному Яру, приїхала з Дніпропетровська вчителювати й на власні очі бачила, як розгорталися події, чула, що говорили, як відгукувалися про гайдамаків, про холодноярців. А друга, донька воїна, фактично переказала історію загибелі першого отамана Холодного Яру Олекси Чучупаки. Спершу ми їх включили у фільм, також більше аналітики було про те, як росіяни подавали всю цю історію. Але хронометражем не влізли, і по жанру ми вирішили не спинятися на емоційних моментах.

З приводу жанру – вибір був одностайний чи обирали з кількох варіантів?

Галина: З самого початку задумувалося, що це буде хронологічна передача подій з коментарями експертів. А коли ознайомилися з матеріалом, вирішили робити документальний фільм ширшого формату, обдумували анімаційні вставки. Справді, історія настільки цікава, що прочитавши всі джерела, хочеться зняти повнометражний художній фільм. Якщо зануритися, придивитися, там дуже багато цікавих, навіть містичних речей.

На чому прагнули зробити акцент під час розробки сценарію?

Галина: Основна ідея, на мій погляд, у тому, що українці є нацією, яка може без “царя-батюшки” організуватися і захистити свою місцину, а відтак і всю свою державу. Це історія тих українців, які виборювали незалежність, а і були готові йти й боротися за своє. У кінці роману Юрій Горліс-Горський подає цитату про те, що ми повинні готуватися до таких визвольних рухів, ми повинні виховувати національно свідомих українців, які могли б іти до кінця і не допускати помилок, яких ми припустилися в минулому. Коли два роки тому починали працювати над стрічкою, це був невеликий акцент, який мусив пробудити людей. Але сьогодні – це швидше каталізатор, тобто нині відбувається фактично те саме, що було сто років тому.

Ви показували стрічку в різних містах. Як приймає публіка?

Оксана: Чудово сприймають! Не можу навіть сказати, що нам десь не сподобалося. Це стосується і Донбасу, і Дніпропетровська, і Харкова. Фільм зустрічають стоячи, відзначають високу якість. Дуже раді, що сподобалося не тільки звичайним глядачам – високо оцінила заступниця голови Державного агентства України з питань кіно Лідія Клименко, а також Український інститут національної пам’яті. Працівники інституту включили стрічку до ТОП-10 найкращих фільмів, які піднімають бойовий дух. Ще один цікавий факт – після перегляду фільму, методисти з Міністерства освіти, які займаються історією, вирішили включити цю тему в зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО). Тобто мільйони школярів або подивляться фільм, або ж прочитають роман Юрія Горліс-Горського.

Які історичні події чи теми цікавлять Вас настільки, що готові зняти про них фільм?

Галина: Ми з продакшн-студією нещодавно переглядали теми, які в нас назбиралися за останній час. Серед них є білоплямпні сторінки, а є такі, що переосмислюють міфи і стереотипи, нав’язані нам радянською історією. Ми вирішили, що на часі розповісти правду і розвінчати міфи, а не говорити про маловідоме. Дуже важко буде відкривати нові сторінки минулого людям, які просто не сприймають українську історію як правдиву. Ми записали кілька інтерв’ю про викривлену подачу Другої світової війни, наприклад. Багато ще тем, які просто треба по-іншому показати.

Перший Національний покаже стрічку вже цієї неділі. Які Ви бачите переваги трансляції фільму на телебаченні?

Оксана: Показ на телеекранах дасть нам ту справжню масовість, якої ми потребуємо. Нам було важливо показати, що боротьба російських окупантів з нами – не сьогоднішнє явище, а насправді триває уже багато століть. Зокрема, холодноярські події – це битви, що тривали сто років тому. Саме така постановка питання потрібна, аби українські бійці сьогодні розуміли, що росіяни – не брати-слов’яни для нас.

www.1tv.com.ua

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki

Tags:



Напишіть відгук

Свіжий номер

Газета 'Козацький край' номер 10 від 23.08.2016

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2016’.Вільне Козацтво Холодного Яру