Холодноярець пройшов Майдан і потрапив у АТО з позивним «Гайдамака»

Дата: 18.02.2015
Автор:

Він не любить сепаратистів за те, що ті спаплюжили стрічку Георгіївського хреста, яким був нагороджений його прапрадід…

У часи війни, такі як нині, в Україні козакам давали найвлучніші прізвиська, які «прилипали» назавжди до них самих і до їхніх нащадків. З боїв повернуться додому і сучасні козаки, яких побратими звично називатимуть так само, як називали на фронті…

23-річного бійця з Кам’янщини Андрія Коновала з часів Майдану в Києві вже ніхто з друзів не кличе інакше, аніж «Гайдамака». Проте коли у Щасті на Луганщині під час ворожого обстрілу осколки снарядів «Града» зрешетили працівницю місцевої електростанції, її врятував, надавши першу медичну допомогу, саме Коновал. Тоді й згадали побратими, що з давніх часів Андрієве прізвище в українців означало: коновалами називали знахарів, які не маючи спеціальної медичної освіти, вміли прекрасно лікувати коней, корів, а як доведеться – то й людей…

Хлопець, який виріс у Холодному Яру, буквально всотував у себе історію легендарного краю. Його рідний Жаботин був одним із центрів Коліївщини, а згодом – дрібніших повстань проти поневолювачів українського народу.  1878 року  черкаський повітовий справник повідомляв у своєму рапорті начальству, що селяни Жаботина А.Посипайко та троє його друзів внадилися до Холодного Яру: « … відлучаються дуже часто з місця проживання в Чигиринський повіт і після повернення підмовляють місцевих селян домагатися розподілу землі без сплати викупу, агітують до виступу проти влади».

У списках «Вільного козацтва», сформованого 1917 року для боротьби проти німецьких та російсько-більшовицьких військ, знаходимо ім’я Тодося Посипайка та ще півсотні жителів Жаботина. Того ж, 1917 року з німецького фронту повертається у рідне село поручик 76-го піхотного Кубанського полку Афанасій Посипайко – і так само як інший Посипайко за пів століття до цього – вирушає до Холодного Яру, воювати проти московської навали більшовиків. Енкаведисти схопили його тільки у 1937 році – кажуть, вийшов з лісу до рідного села в день, коли хоронили його матір… Відтоді холодноярський повстанець Афанасій Іванович Посипайко щез навіки – сімейні перекази говорять, що його розстріляли того ж 1937 року в застінках Лук’янівської тюрми Києва.

Минуло майже століття, і нащадок роду Посипайків, праправнук Афанасія Посипайка Андрій Коновал 2011 року став козаком «Вільного козацтва Холодного Яру», а пізніше одним із перших вирушив на столичний Майдан вершити Революцію Гідності, одним з останніх його залишив і восени 2014-го року вирушив на Схід воювати проти московських загарбників – так само, як прапрадід проти них воював…

Андрій приїхав до Києва 3 грудня 2013 року – четвертого дня після кривавого побиття «Беркутом» беззбройних студентів, що стало точкою кипіння для Майдану. Першу ніч холодноярець разом зі «свободівцями» був у захопленій мітингувальниками будівлі КМДА, потім подався до 4-ї сотні – так званого «Козацького редуту», чия барикада височіла біля стін Головпоштамту. 11 грудня вже брав участь у сутичках з міліцією, яка намагалася штурмувати повсталий Майдан…

-         Тоді я ще вірив, що можна піти за якоюсь із партій, розповідає «Гайдамака». – Бачив на власні очі, як Кличко голіруч на барикаді розкидає солдатів-«вевешників», які пішли на штурм. Думав, що може бути толк з його «Удару», але потім так і не помітив, щоб це була справжня партія з багатьох потужних особистостей… Бачив у роботі затятих хлопців зі «Свободи», які з дерев’яними щитами йшли проти куль – але це був подвиг цих окремо взятих хлопців, а не партії, до якої вони належали… Зрозумів, що я влаштований так само, як мій прапрадід-холодноярець – я вірю в ідею, вірю в Україну і ладний загинути за неї, але не вірю партіям і політикам… Вірю справжнім патріотам! Я, до речі, був знайомий з вірменином Сергієм Нігояном і білорусом Михайлом Жизнєвським – першими з Небесної сотні, хто загинув на Майдані. Для мене іноземець, який стає на захист України, значить більше, аніж українець, який говорить про любов до Вітчизни, а сам її зраджує…

У лютому, коли на Майдан масово поперли «Беркут» і «тітушки», Андрій бився на барикадах – метав «коктейлі Молотова» у бронетранспортер, вступав у рукопашну… У ЗМІ того часу проскакувало фото, де холодноярський «Гайдамака» веде поруч з собою особисто полоненого ним солдата внутрішніх військ.

-         Взяв його у полон в Українському домі на Європейській площі, – розказує Андрій. – Солдат сидів з гранатою у руці і дивився перед собою безтямними очима. Шкода його стало – ми з ним майже однолітки. Перевдіг його у цивільне, щоб на Майдані не «порвали» – і відвів у штаб, який був тоді у «Профспілках»…

Невдовзі той самий Будинок профспілок згорів дотла, а Андрієві довелося витягувати з нього тіла загиблих.

-         Я не з гидливих, – згадує «Гайдамака», – обпалених трупів не боявся. Виносив їх з будівлі, яка от-от могла обвалитися. Особливо багато загиблих було на верхніх поверхах, звідки починалася пожежа. Не знаю, задихнулися вони в диму, чи були вбиті під час штурму спецназівцями, який був проведений з даху будівлі…А 18 лютого мало не загинув сам – у районі станції метро «Арсенальна», де людей просто почали масово відстрілювати… Заскочив у під’їзд якогось будинку і через вікно бачив, як на вулиці буквально розтоптують усіх без розбору. «Беркут» тільки збивав людей з ніг, а слідом за ним ішли «ті тушки», які дострілювали, добивали палицями або ногами… З будинку вискочив через вікно у внутрішній двір, перескочив через тин якогось підприємства і дворами зміг пробратися назад на Майдан.

Залишався на Майдані аж до перших днів серпня, а потім разом із ще п’ятьма товаришами з 4-ї сотні на запрошення Олега Островського приїхав до Холодного Яру. Там, у вишкільному таборі у яру серед лісу, козаки три тижні вдихали п’янке повітря легендарної місцини, вправлялися у стрільбі, повзали по-пластунськи, рили траншеї… У вересні разом з побратимами «Добрим» і «Шведом» з Дніпропетровщини, «Самураєм» з Київщини і «Нагаєм» з Вінничини «Гайдамака»  вирушив з Холодного Яру на фронт – добровольцями у батальйон «Айдар». Відтоді й донині козаки несуть службу у підрозділі «Холодний Яр», підпорядкованому цьому батальйону – охороняють ТЕС у Щасті на Луганщині.

Поручик Афанасій Посипайко. Фото часів Першої світової

Андрій завжди носив на Майдані, а тепер носить у зоні АТО як оберіг у кишені на грудях фотокартку часів Першої світової – свого прапрадіда-героя, у мундирі з орденами й медалями, серед яких добре видно Георгіївського хреста. Боєць каже, що сепаратистів не простить не тільки за те, що вони намагаються розколоти Україну, а й за те, що вони спаплюжили Георгіївську стрічку дідового ордена.

Колись мине і ця війна, а нащадка поручика Посипайка, котрий за паспортом Коновал, рідний Жаботин, Холодний Яр і Україна знатимуть вже як Гайдамаку, яких у Холодному Яру в усі часи було чимало…

Олександр БРАВАДА

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki

Tags: , , , ,



Напишіть відгук

Свіжий номер

Газета 'Козацький край' номер 8 від 7.07.2016

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Новини від RedTram.UA

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2016’.Вільне Козацтво Холодного Яру