Чиновники Державної міграційної служби відмовляють Ларисі Янг (Лісовській) у праві жити у країні, за яку віддав життя її батько, військовий і громадський діяч УНР, письменник, автор легендарного документального роману «Холодний Яр». Детальніше по це пише журналістка «Голосу України» Лідія Титаренко.
Лариса Янг-Лісовська біля пам’ятника батькові, Юрію Горлісу-Горському, у “столиці” Холодного Яру, селі Мельники Чигиринського району. Фото Назара Обідзінського
Телефонний дзвінок до черкаського корпункту «Голосу України» був тривожним. Тремтячим голосом, у якому звучали біль і сльози, пані Леся (так називають її друзі), повідомляла, що у грудні влада має намір депортувати її, громадянку США, з України.
– Вже майже рік як мешкаю я у Львові, – схвильовано говорила вона. – Мені 67 років і решту життя, відпущеного Богом, хочу присвятити справі мого батька. Я подала відповідні документи у міграційну службу, аби дали мені дозвіл на постійне місце проживання. Однак, службовці цієї установи вимагають від мене підтвердження того, що Юрій Городянин-Лісовський (це справжнє прізвище батька), …народився в Україні. Я не можу надати їм батькову метрику, адже він з юності брав участь у найнебезпечніших військових операціях, був у підпіллі, у більшовицьких в’язницях, таборах, де документи, ясна річ, просто знищувалися…
Історична довідка
Юрій Городянин-Лісовський (літературне псевдо Юрій Горліс-Горський, військове — осавул Залізняк) народився 14 січня 1898 року у Полтаві у родині кадрового офіцера. У роки національно-визвольних змагань (1918-1922) був старшиною-кіннотником Запорозької дивізії Армії УНР, осавулом полку гайдамаків Холодного Яру. У 1934 році, у Львові, написав історико-документальний роман «Холодний Яр», який став культовою книгою для мільйонів українців. У 1943-му році одружився з Галиною Талащук, про що свідчить запис у метричній книзі церкви Святого Георгія у Львові. Загинув Юрій Горліс-Горський у 1946 році у таборі для переміщених осіб німецького містечка Новий Ульм. Новонародженій донечці Юрія та Галини було тоді лише два дні…
З документальної книги Романа Коваля «Коли кулі співали».
Після трагічної смерті Юрія, його дружина з донькою Лесею потрапили за океан. Там 26-річна Галина вдруге вийшла заміж, за українського емігранта. Тільки у 12 років Леся дізналася, хто насправді є її батьком. Вона вирішила стати, як і він, письменником. Закінчила університет. Займалася літературою, педагогічною діяльністю. Вийшла заміж, народила трьох дочок. У 1994-му році Леся вперше приїхала в Україну. Згодом вона приїжджала знову, у знаменитий Холодний Яр, до Чигирина, Медведівки, аж поки тяжка хвороба не поставила її на межу життя і смерті.
– Я була приречена,- пригадувала пережите моя співрозмовниця. – Залишалося жити кілька місяців і я подумки прощалася з рідними… Моє життя врятувала найстарша донька, Ляля. Вона віддала мені половину своєї печінки. Складну операцію по пересадці зробив в Америці український хірург… Після року реабілітації приїхала до Львова, міста, в яке безмежно був закоханий мій батько. Я теж відчуваю тут себе вдома. Мені рідна і близька львівська атмосфера. Відшукала на площі Ринок дім і квартиру, де Горліс-Горський писав «Холодний Яр». Знайшла чимало документальних матеріалів. Хочу разом з однодумцями, зі своєю донькою, Лялею Лісовською, створити музей. Почала працювати над організацією всеукраїнського товариства імені Юрія Горліса-Горського. Пишу книгу про батька. Триває робота над перевиданням «Холодного Яру» англійською мовою. Словом, справ і задумів дуже багато, аби не оця прикрість з відмовою мені у праві постійного проживання в Україні…
Далі пані Леся повідала, що за розповідями її 89-літньої мами ( вона за станом здоров”я не може переїхати в Україну і мешкає у США), у батька була рідна сестра. Разом зі своєю донькою сестра під час минулої війни перебувала у Києві.
– Може бути, що батькова племінниця, а моя двоюрідна сестра, досі живе в Україні, – припускає Леся Юріївна. – Я не знаю навіть її імені, лише дівоче прізвище – Городянин-Лісовська. Аби мені знайти цю близьку людину, я б, напевно, багато що нового довідалася про батька. Можливо навіть у сестриному архіві зберігаються документи родини Городянинів-Лісовських…
Утім, переконаний львівський адвокат Андрій Грінчук, для підтвердження українських коренів Янг (Лісовської), достатньо архівного документу про шлюб Юрія Городянина-Лісовського з Галиною Талащук, який має пані Леся. У посвідці про одруження вказані місце, число і рік народження наречених.
Поки не зрозуміло, зазначає адвокат, чому міграційна служба вимагає ще якихось додаткових паперів.
Справді, формалістський підхід до надання права на постійне місце проживання дочці визначного українського діяча, письменника-патріота, викликає чимало запитань. У Законі України «Про імміграцію» чітко вказано, що «особам, імміграція яких становить державний інтерес України» надається українське громадянство. То хіба громадська, патріотично-просвітницька діяльність Лариси Янг (Лісовської) не потрібна державі? Хіба її прагнення увічнити пам”ять про Великого Українця, котрий став для наступних поколінь взірцем саможертовного служіння Вітчизні, не є справою державної ваги?
Сподіватимемося, що міграційна служба дасть відповіді на ці запитання і довгий, непростий шлях Лариси Юріївни Янг (Лісовської) до своєї Батьківщини завершиться успішно.
Лідія ТИТАРЕНКО
P.S. Нам вдалося зв’язатися з відповідальним працівником відділу міграційної роботи головного управління Державної міграційної служби у Львівській області Романом Боєчком. Відповідаючи на запитання редакції чому Ларисі Янг (Лісовській) досі не надано право на постійне місце проживання в Україні, чиновник сказав: «Поки не буде надано документів про народження батьків пані Лариси в Україні — це питання не вирішиться. Служба діє у рамках Закону України «Про іміграцію» і не вигадує нічого зайвого».
www.procherk.info
