Наприкінці листопада 1683 року козацькі полки Степана Куницького зайняли м. Нагаї, де знищили турецько-татарську залогу і рушили до Кишинева. Там вони об’єднались з військом молдавського господаря пропольської орієнтації Ш. Петричейку. Крім того, «на плану з дітьми і жінками рахуючи до 30000 Військо Волоське в Кишиневі виконало присягу на службу Божу Його Королівській Милості і Речі Посполитій і нам Війську Запорозькому», — повідомляв український гетьман до Кракова. Дана присяга засвідчувала бажання певної частини молдавського народу відмовитись від протекторату турецького султана й перейти під зверхність польського короля, а також (як це не дивно!) й українського гетьмана.
5 грудня 1683 року козацько-молдавське військо здобуло переконливу перемогу над турецько-татарськими силами, які очолював Яла-паша, під м. Кіцканами. У цій битві загинув тягинський бей Алі, старший над буджацькою ордою Алігер-паша та кілька татарських мурз. За свідченнями очевидців, Тягинський шлях впродовж чотирьох миль був усіяний ворожими трупами. Згодом Куницький відзначав, що у його війську не загинуло жодної людини. Здобувши перемогу, правобережний гетьман рушив вглиб ногайських володінь. Козаки вирішили показати татарам «у їхніх власних кордонах» як то плюндрувати чужий край і забирати людей в ясир. С. Куницький зі своїми козаками винищив поселення навколо Білгорода та Акермана і дійшов до берегів Чорного моря, завоювавши міста Ізмаїл та Килію. «Понад тридцять тисяч гяурів ударили на люд ногайський на рівнинній околиці Бендер та Ізмаїлу. Руйнуючи житла і забираючи особисті речі люду магометанського, багатьох із них вбивали на палі та припікали вогнем, а села їхні пускаючи з димом і збурюючи, опанували вони містечко Ізмаїл», — читаємо про ці події в «Хроніці» Мехмед-Гірея. У тогочасних повідомленнях Куницький звітував до Варшави про знищення близько трьохсот тисяч ворогів, а також, «що старий хан хоче піддітися з 5000 татар до Війська Запорозького».
Для Молдови починалася інша епоха, дарована доблестю зброї українських козаків…
