У таборі на Соловках уродженець Росії Євген Плужник писав про гайдамацьку Умань і шевченківський Канів…

Дата: 25.09.2013
Автор:

Соловецький монастир був перетворений більшовиками на концтабір...

Перші українські вірші Євгена Плужника були опубліковані рівно 90 років тому, 1923 року в київ­ському журналі «Глобус» під псевдонімом Кантемирянин (від назви рідного села поета). Нині село Кантемирівка належить до Воронезької області Росії, але свого часу було засноване вихідцями з України. Першими жителями села були так звані «черкаси» – українські  козаки-переселенці з Київщини й Полтавщини – включно з територією сучасної Черкащини.

Євген Плужник

Певний час Євген Плужник і сам жив на землі тих, хто заснував його Кантемирівку.  Цю сторінку в його біографії дослідила уманська письменниця Марина Павленко.

1928 року Микола Бажан привіз хворого на сухоти поета і доброго свого приятеля Євгена Плужника до Умані на Черкащині. Гарне й тихе помешкання підшукали для Плужника — в квітучому будиночку родини Поліщуків на вулиці Володимирська, 31. Молодшій сестрі Миколи Бажана Аллі, студентці Уманського будівельного технікуму, випало носити поетові свіже молоко. Образ юного дівчати увічнено в Плужникових рядках. Пізніше, вже в таборі на Соловках Плужник напише рядки: «Ах, Умане! Далека, мов Ітака! В собі мій дух ти берегла…»

Євген Плужник спробував себе у різних професіях. Був учителем української мови і літератури, а потім навчався спочатку у зоотехнічному інституті, а тоді – у музично-драматичному інституті, тож міг стати або ветеринаром або ж актором… Натомість знайшов себе і назавжди прославився у поезії…

Студенти Київського університету гучно аплодували і підкидали поета на руках після прочитання ним одного з найкращих творів, поеми «Галілей», де були слова:

  Мій народе! 

Темний і босий! 
Хай святиться твоє ім’я!

Хай розквітнуть нові жита 
Пишним цвітом нової слави!

Але дружина Плужника, якій поет присвячував безліч своїх віршів, відчула серцем, якою буде реакція сталінських спецслужб: «ВОНИ тобі цього не подарують»…

Євген Плужник арештований енкаведистами у грудні 1934 року і звинувачений у «належності до націоналістичної терористичної організації». Виїзною Військовою колегією Верховного суду разом з кількома іншими українськими письменниками і поетами засуджений до розстрілу. Згодом вирок змінено на довготривале табірне ув’язнення на Соловках, де він помер від туберкульозу. Його останніми словами були: «Я вмиюся, пригадаю Дніпро і вмру»…

Плужник любив Черкащину як Шевченків край і козацьку землю «ще живої старовини», а Канів взагалі вважав символом усього українського народу. Поема «Канів» досі звучить злободенно: «Живі уламки днів старовини! Убогі стріхи, вквітчані вишнями, Хто сліз гірких над вами не ронив, Хто не болів і не болить за вами!»

Ця ностальгія не завадить Плужнику, озираючись на «береги, ще за дитинства милі», сказати гіркі слова, що там, на тих берегах «назавжди народній дух спочив, Пісні створивши красні та безсилі».«Канів» завершується рядком: «І над Дніпром занедбана могила!» Акцентований знаком оклику, він сприймається як похмуре пророцтво – могила самого поета на табірному цвинтарі на Соловках не збереглася….

Наталія КРАВЕЦЬ

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki

Tags: , , , ,



Напишіть відгук

Свіжий випуск

Газета 'Козацький край' номер 2 від 12  квітня  2019

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2019’.Вільне Козацтво Холодного Яру