У Черкасах заявили: якщо й була війна “Велика Вітчизняна”, то тривала вона з 1939 по 50-і роки

Дата: 26.06.2013
Автор:

У Черкасах в рамках проекту ТІК (Толока інтелектуальних комунікацій) та з ініціативи ГО “Воля ХХІ” було проведено круглий стіл на тему “22.06.1941 р. Україна: причини, наслідки, висновки”. Про це на своєму блозі пише очільник ГО “Воля ХХІ” Назар Обідзінський. До круглого столу були запрошені фахові історики, філософи, політологи, громадські діячі. Відгукнулися і долучилися (за що від організаторів велика подяка!) доктор історичних наук Віталій Масненко, дисидент радянських часів, в’язень комуністичних концтаборів, поет Олекса Різників, секретар НСПУ, письменник Сергій Пантюк, професор Черкаського національного університету ім.Б.Хмельницького Володимир Поліщук, поет, лауреат премії ім.Василя Симоненка Леонід Даценко (він же – невизнаний нинішньою владою  переможець останніх виборів народних депутатів України), голова Черкаського віддлення НСПУ, депутат обласної ради Валентина Коваленко.
Також долучилися до заходу сільський голова с. Хацьки Черкаського району Ігор Чекаленко з товаришем, доктором історичних наук, професором Донецького університету Олександром Ситником, голова Черкаського відділення Братства ОУН-УПА Віра Борушевська, члени Всеукраїнського об’єднання ветеранів, голова Черкаської організації ВО “Свобода” Юрко Ботнар.
У ході обговорення основним месиджем звучала тема, чи була та нацистсько-комуністична війна 1941-1945 вітчизняною та ще й “великою” війною. Було наголошено, що 22 червня 1941 року поставило хрест на злочинних домовленостях Гітлера і Сталіна, але не на випробуваннях для українців. З початком війни розпочалося здійснення мобілізаційних заходів. Ресурси України вивозилися на Схід СРСР і райони Середньої Азії.

Туди було евакуйовано 3,5 мільйони громадян України. На Схід вивезли обладнання 550 найбільших українських промислових підприємств, а решту розграбували німці.
У Днiпропетровську було підірвано хлiбокомбiнат разом з робiтниками. В Одесi при відступі Червоної Армії затопили приморськi квартали разом з жителями, а поранених червоноармiйцiв скинули в море разом з санітарними машинами.
З Харкова вивезли представників iнтелiґенцiї – щоб спалити в закритому будинку. В Уманi живими замуровували людей в льоху.
Такі приклади можна множити. І все це робили не нацисти, а комуністи – при відступі, точніше, при втечі від супротивника.
Ось чому можна і доцільно говорити не лише про злочини та репресiї нацистської окупацiї (як це робиться зазвичай), а й про злочини комуністичного режиму щодо своїх власних громадян.
Люди, якi пережили цю катастрофу, знали, що український народ терпiв вiд обох тоталiтарних систем, як гiтлерiвської, так i сталiнської.
   Події після 22 червня поставили пiд сумнiв, власне, “вітчизняність” війни, леґендарний ентузiазм і монолітність цивiльного населення у справі оборони “социалистического отечества”, виявили глибинний розкол суспільства меншою мірою на три групи: на тих, хто в силу різних обставин (в тому числі в силу переконань) воював в Червоній Армії; на тих, хто не хотів повернення комуністів і відкрито протистояв їм; і на “мовчазну більшість”, яка готова/змушена була пристосуватись до різних режимів.
Війна розколола суспільство. Однак були й  сили, які розуміли, що ні Берлін, ні Кремль не дадуть Україні свободи.
І з огляду на це принципово іншої трактовки потребує той факт, що 30 червня 1941 року у день нацистської окупації Львова активісти Організації Українських Націоналістів під орудою Степана Бандери проголосили відновлення крайового правління Української держави (місцевого уряду на чолі з Ярославом Стецьком), не поінформувавши про це німців.
Як вірно зазначив Олекса Різників, якщо й називати вітчизняну війну, то це – війна від березня 1939 року, коли угорські окупанти почали топити в українській крові щойно проголошену Карпатську Україну і по 1954-56 р.р. , доколи комуністична Москва поборювала останні криївки УПА.
У виступах усіх учасників засідання звучало, що давно вже настав час перестати використовувати для оцінки історії нашої країни радянські міфи, перестати ділити українців, які брали участь у тій війні на своїх та ворогів. Варто узяти за приклад братську могилу загиблих у громадянській війні в Іспанії, де написано “Тут лежать іспанці”. Це – яскравий приклад цінування своєї нації та примирення.

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki

Tags: , , , , , ,



Напишіть відгук

Свіжий випуск

Газета 'Козацький край' номер 3 від 29 грудня  2019

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2020’.Вільне Козацтво Холодного Яру