У Ходорові хочуть реставрувати історичну будівлю, де розташовувалося командування УГА

Дата: 13.06.2013
Автор:

 

У Ходорові мають на меті відновити будинок, у якому засідала дипломатична місія країн Антанти та командування Української галицької армії.

Приміщення теперішньої загальноосвітньої школи №3 у містечку Ходорові можна сміливо зарахувати до переліку споруд, які посідають неабияке місце не лише в історії цього населеного пункту, Галичини загалом, а й, безсумнівно, всієї України. На превеликий жаль, нині констатуємо факт, що більш як столітню будівлю, в якій відбувалися важливі історичні події, ніяк не охороняє держава. Ба більше, її навіть не внесено в перелік пам’яток архітектури. З огляду на це, варто щосили бити у дзвони, адже фасад приміщення потребує термінового відновлення.

Зауважимо, що ініціативу надання будинку історичного значення та встановлення на відновленому фасаді пам’ятної таблиці про події 1918-1919 рр. уже понад чотири роки виношує дирекція ЗОШ №3. Директор Любов Мільовська каже, що складено проект і кошторис ремонту. Кошти, звісно, немалі – 370 тис. 610 грн. – проте, скооперувавши зусилля доброчинців, депутатів, батьківського колективу, громадських організацій, можна їх віднайти (про державну підтримку на найвищому рівні керівник освітнього закладу тактовно мовчить). Тим паче, що наступного року школа святкуватиме 50-річний ювілей, минатиме 95-та річниця дипломатичної місії країн Антанти під час українсько-польської війни 1919 р. Погодьмося: кращої нагоди нагадати про Ходорів як один із важливих центрів Галицького краю годі шукати…

Власне, на історії цієї споруди та її значенні хотілося б зупинитися докладніше. Відповідно, наші погляди потрібно зосередити на подіях кінця XIX ст. Приблизно в той час у Ходорові за урядування австрійської цісарської влади звели просторе триповерхове приміщення, в якому розмістився повітовий суд (точної дати побудови не відомо). Дещо пізніше тут розмістили жандармерію та пошту. Одначе найважливіші події відбулися згодом, а саме після Першої світової війни.

Повітовий суд у Ходорові в старі часи

Утворення регулярної Української галицької армії (УГА) почалося майже відразу після повстання 1 листопада 1918 р. Для керівництва цією військовою одиницею було сформовано Начальну команду (НКУГА) з початковим місцем розташування в Бережанах, що на Тернопільщині. Оскільки вона розміщувалася далеченько від фронту, виникла потреба її перенести. Спинилися на двох «кандидатурах» – Миколаєві над Дністром (тепер Миколаїв Львівської області) та Ходорові. Оскільки останній опинився майже посередині бойової лінії, там перехрещувалися залізничні гілки, були зручні приміщення для розквартирування в будинках суду та цукроварні, ці аргументи зіграли на його користь. Одразу після Йордану 1919 р. НКУГА перебралася туди, майже повністю розташувавшись у будинку повітового суду.

12 лютого 1919 р. у Ходорові на чолі з президентом ЗУНР Євгеном Петрушевичем зібрано нараду за участю військових командирів вищої ланки. Новий начальник штабу полковник Віктор Курманович доповів про становище на фронтах, а генерал Михайло Омелянович-Павленко – про план подальших бойових дій. Чимало учасників ходорівської наради на чолі з полковником А. Кравсом пропонувало завдати головного удару в напрямку Перемишля з виходом на Сян, а блокований Львів залишити в тилу й не витрачати сили на штурм великого міста з 15-тисячним гарнізоном. Та відстояти цей ефективний план не вдалося. Президент ЗУНР висловив бажання оволодіти Львовом якомога скоріше, мотивуючи це початком роботи Паризької мирної конференції 18 лютого, на яку виїхала урядова делегація.

Звичайно, Польща була набагато сильніша від ЗУНР, проте завзятий опір УГА не дозволив агресорові виконати подальші загарбницькі плани. Владні кола Англії, Франції, США не були зацікавлені в повному розгромі ЗУНР, бо хотіли використати її армію проти більшовиків. Вони бажали досягнення угоди між ворожими сторонами, але в інтересах Польщі. Задля втілення цих планів у східну Галичину наїжджали різні місії. Чи не найчисельнішою і найбільш представницькою була місія на чолі з французьким генералом Бертелемі.

…Ходорів, 22 лютого 1919 р. Мешканці містечка здивовано споглядають групу військових у незнайомій формі, які розмовляють нечуваними досі мовами…

Командувач УГА, генерал Омелянович-Павленко пізніше згадував: «20 лютого НК вдруге одержала домагання антантської комісії, аби я уможливив її переїзд зі Львова до Ходорова для переговорів у справі завішення зброї (припинення воєнних дій, – прим. авт.), причому зазначалося, що ігнорування вимоги розглядатиметься як акт ворожого чину супроти Антанти.

22 лютого о 12-й годині я й полковник Курманович зі старшинами штабу зустріли на двірці представників всемогутньої в той час спілки держав: Англії – генерал Картон де Віяр, полковники Моль і Сміс, Франції – генерал Бертелемі й майор Вікер, Італії – майор Стобілє і поручик Парголезі та Америки – професор Лорд і поручик Фастер. Першим вийшов з вагона генерал Картон де Віяр. Не дивлячись на тяжке покалічення (не мав лівого ока, однієї руки й ступні однієї ноги – прим. авт.), його струнка й цілком свіжа постать справила на всіх дуже добре враження. Останнім вийшов насуплений і непривітний генерал Бертелемі. Представники Америки й Італії виказували до нас свою прихильність…

О 12-й год. 15 хв. у помешканні штабу розпочалося наше перше засідання… Хвилинне мовчання. Тишу порушив голова наради генерал Картон. Наскільки мені не зраджує пам’ять, текст звучав так: «Ми всі заявляємо, що 18 лютого звернулися до вас з вимогою завішення зброї з ціллю прибуття нашої місії з Перемишля до Львова. Натомість, ви відповіли генеральною битвою. Ми питаємо вас: це є виклик супроти держав Антанти? Коли ні, то ми ставимо вам негайну вимогу припинити розпочату вами битву. На відповідь даємо п’ять хвилин».

На перше питання відповів я через о. Каляту: «Ні, оперативні обставини не дозволили негайно завісити зброю». Що ж до другого, то моя відповідь була така: «Пан-отче, передайте панам заступникам великих держав, що я є лише командуючий військами генерал. Наді мною є уряд, який один може вирішити це питання».

На диво, моя відповідь задовольнила заступників Антанти. Вони переглянулися. Генерал Картон запитав мене вдруге: «А скільки на це треба часу?» Я порадився з Курмановичем і заявив: «До третьої години ми будемо мати відповідь вже в Ходорові». Після короткої розмови з членами комісії голова передав мені згоду чекати…

Пів третьої прийшла відповідь з Станіславова. У ній зазначалося, що в запропонований час відповідь не може бути надіслана, й що вранці 23 лютого Державний Секретаріат подасть своє рішення. Комісія не сперечалася. З комфортом, можливим серед наших тодішніх обставин, допровадили ми її до Львова. Перед від’їздом генерал Картон висловив бажання, щоби хтось з англійців сфотографував нас обидвох. Уже значно пізніше надіслав мені світлину з написом: «Велика Англія й мала Україна». Генерал Картон був значно вищий від мене ростом…»

…Переговори затягнулися. 27 лютого комісія Антанти приїхала до Ходорова вдруге на побачення з Головним отаманам Симоном Петлюрою. Наведені факти добре ілюструє витяг з його листа: «В березні місяці 1919 р. я одвідав наш галицький фронт. Ознайомившись з ситуацією, прийшов до висновку, що фронт зломиться, бо Галичина була заблокована з усіх боків. Довідавшись, що я прибув у Галичину, антантська комісія приїхала, щоб побачитися зі мною. На чолі з генералом Бертелемі вона приїхала до Ходорова, де в штабі відбулося побачення. Комісія пропонувала певну роз’їмчу лінію. Хоч вона не відповідала, в цілому, інтересам Галичини, але я настоював на прийнятті її…»

Одначе думки Головного отамана не знаходили розуміння в колі галичан, які переживали за свої території.

…27 лютого 1919 р. Ходорів став свідком неабиякої події: до міста прибув Головний отаман, член Директорії Симон Петлюра. На станції, прикрашеній синьо-жовтими прапорами, вишикувано почесний караул. Оркестр гримів «Ще не вмерла Україна». Високого гостя зустрічав президент Петрушевич, генералітет УГА. Головний отаман був у доброму настрої. Напередодні він побував у Бережанах, а в Стрию був присутнім на виставі в Народному домі. У ті дні в місті гастролював «Новий Львівський театр», який тоді перебував під опікою НКУГА. На його сцені виступали талановиті галицькі актори: Катерина Рубчак, Мар’ян Крушельницький, Лесь Курбас, Амвроcій Бучма, Микола Бенцаль, Гнат Юра.

Увечері на честь члена Директорії влаштовано розкішний банкет, на який запрошено 35 армійських старшин на чолі з М. Омеляновичем-Павленком, Г. Коссаком, О. Букшованим, а також провідні актори театру. За келихом вина Симон Петлюра з приємністю згадував галицькі сюжети зі свого життя, навчання у Львівському університеті, студентські вакації в Карпатах, перше кохання.

Проте загалом після проведених нарад із місією Антанти Петлюра болісно пережив провал своїх планів…

Збереглася світлина Начальної команди, яку зроблено в лютому 1919 р. у Ходорові. Серед багатьох її членів у першому ряду сидять сотник Кренжаловський, сотник Гоза, отаман Штробель, отаман генерального штабу Ерлє, Головний отаман Симон Петлюра, генерал Омелянович-Павленко, полковник Курманович, отаман Шаманек, полковник Вітовський, о. Калята, сотник Ерденбергер, поручник Микитей та інші.

22 березня 1919 р. через фронт другої бригади перейшли польські парламентарії, що привезли отаманові Павленку лист від генерала Івашкевича, в якому повідомляли про відновлення українсько-польських переговорів. Згідно з наказом, до НК прибуло по одному делегатові від кожного куреня і на зібранні в Ходорові висловили їй повне довір’я в переговорах про припинення воєнних дій. 29 березня відбулися перемовини українських і польських делегатів, та вони не дали жодних результатів.

Газетна хроніка

Часопис українського війська «Стрілець». Квітень 1919 р.: «В осідку НК в Ходорові відбулося о 6 годині вечора 27 березня засідання воєнної ради, в якій взяли участь члени Директорії Андрієвський, Швець, Президент УНР Петрушевич, командуючий генерал Павленко, міністри Чопівський, Кривецький, президент держсекретарів Голубович (мав у Ходорові близьких родичів, – прим. авт.), полковники Курманович і Капустинський, держсекретар Бубела, держконтролер Сімонов, отаман Ерлє. Провадив нараду член директорії Швець. Стверджено на основі реферату полковників Курмановича і Капустинського, що наша мілітарна ситуація на всіх фронтах зміцнилася. Настрій військ є добрий. Поступово організовуються нові частини, а селянство прихильно відноситься до українського війська.

Обговорено план наступних бойових дій. Ухвалено зажадати від Антанти безпроволочної достави амуніції, одягу, взуття для української армії. Ухвалено влаштувати з’їзд представників українських діячів, які схочуть з’єднатися для будови УНР».

У середині травня польська армія наблизилася до Миколаєва. Вже після третього дня офензиви (наступу) в НК у Ходорові запанував стан гарячковості та розгубленості. 17 травня штаб отримав наказ приготуватися до від’їзду, а близько 22.00 18 травня виїхав до Калуша.

23 травня польська група полковника Бейнара разом із відділами 24-го піхотного полку захопила Ходорів…

94 роки спливло від тих грізних часів. Але пам’ять про них не повинна стертися. На жаль, у Ходорові ніяк не відзначено те історичне місце, де перебувала НКУГА, і відбувалися переговори з місією Антанти. Немає ні меморіальної дошки, ні експозиції в школі. Ба більше, фасад терміново потребує ремонту.

Одначе відкрили ще й інші важливі факти, які вартувало б оприлюднити. Стосуються вони вже іншої війни.

27 липня 1944 р. совіцька армія «звільнила» Ходорів від німецько-фашистських загарбників. Укотре один режим змінив ще страшніший. Тоталітарна машина намагалася знищити все українське. Тому відразу ж почала полювання на членів ОУН-УПА, які знову перейшли в підпілля. У Ходорові з’явився такий атрибут нової «старої» влади, як енкаведистська катівня, в якій замордовано чимало українських патріотів. Вона була спершу на вулиці Міцкевича (тепер Грушевського) у двох будинках поряд із колишнім польським «Соколом» (нині Палац мистецтв). Тепер у цих будівлях — пошта й телеграф. Нещодавно під час розкопок у тамтешніх підвалах було знайдено тлінні останки закатованих, які урочисто перепоховали.

Проте не лише в цих приміщеннях, як виявилося, була тюрма. Описуючи звірства енкаведистів на шпальтах районного часопису «Новий час» від 15 серпня 1992 р., Роман Левицький з Молодинча зауважує: «Моя сусідка Настя Баран нагадала мені, що коли її заарештували і тримали в Ходорові, а було це в будинку, де тепер школа, біля аптеки, то вона чула, що там щось часто шуміло. Пригадав і я. На другому поверсі з північної сторони у вікно була випущена рура (труба, – прим. авт.) одноциліндрового двигуна без глушителя. Його запускали тоді, коли мучили людей…» Про це також розповідали мені ходорівські старожили, зокрема Євстахій Дмитрів і Стефанія Микитин (з роду Любинецьких).

Отож, як бачимо, є ще одна вагома підстава для увіковічення цього місця. І її не можна залишити поза увагою. Хоча першочерговою справою нині, як на мене, повинно стати все-таки відновлення фасаду теперішньої ЗОШ №3.

Ходорівська ЗОШ №3

Хоча вважаю, що це проблема не лише цього навчального закладу. До неї повинні долучитися і міська влада, і районна з обласною. А можливо, це питання варто винести і на всеукраїнський рівень. Байдужих до таких важливих справ не повинно бути.

Любомир КАЛИНЕЦЬ

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki

Tags: , ,



Напишіть відгук

Свіжий випуск

Газета 'Козацький край' номер 1 від червень 2022

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2022’.Вільне Козацтво Холодного Яру