Отаман Ямпільської республіки Яків Гальчевський

Дата: 22.03.2013
Автор:

21 березня 1943 року в бою проти польської Армії Крайової загинув Яків Гальчевський (отаман Орел, Jakub Wojnarowski) — військовий діяч, активний учасник повстанського руху в Україні, громадський діяч, вчитель, письменник. Штабс-капітан російської армії (літо 1917), сотник Армії УНР, майор Війська Польського, радник командувача УПА “Поліська Січ”.
Закінчив вчительську школу у с. Майдан-Курилівський (невдовзі перейменоване на Майдан-Трепівський) та 2-у Житомирську школу прапорщиків (червень 1915).
Рядовий 2-ї запасної гарматної бригади (м. Казань, 1914), командир маршової роти 22-го запасного пішого батальйону (м. Вінниця, 1915), командир роти кінної розвідки 1-го стрілецького полку 1-ї Туркестанської дивізії 1-го Туркестанського корпусу (1916), командир роти піхоти, кулеметної роти, ад’ютант командира 29-го Туркестанського полку (кінець 1916–1917 рр.), командир навчальної команди 8-ї Туркестанської стрілецької дивізії (квітень 1917 р.), командир 3-го батальйону 29-го Туркестанського полку (вересень 1917 р.), помічник голови Української козацької ради 8-ї Туркестанської дивізії російської армії (1917).
За героїзм на фронтах Першої світової війни був нагороджений орденом Святого Станіслава 3-го ступеня з мечами і бантом, орденом Святої Анни 3-го ступеня з мечами і бантом та орденом Святої Ганни 4-го ступеня. Був поранений, контужений, отруєний газами.
1917 — взяв активну участь в українізації частин російської армії.
Завідувач школи с. Брусленів (1918), член повітової шкільної ради (1918).
Член Українського національного союзу (1918). Коли в м. Кам’янець-Подільський було засновано Державний український університет, Гальчевський став його вільним слухачем (на правничому факультеті).
За дорученням керівництва УНС відповідав за підготовку повстання у 4 повітах Подільської губернії: Літинському, Вінницькому, Летичівському та Кам’янець-Подільському.
Організатор і командир Окремого Літинського куреня 2-го Українського корпусу (кін. 1918 — поч. січня 1919 рр.), сотник Окремого Гайсинського куреня ім. отамана Симона Петлюри (січень 1919 р.), сотник 1-ї батареї 61-го Гайсинського пішого полку ім. Симона Петлюри (з січня 1919 р.), командир 61-го полку ім. Симона Петлюри (23 квітня — травень 1919 р.), повстанський отаман (травень 1919–1925 рр., Ямпільська республіка), командувач Подільської повстанської групи (1922), командувач повстанських загонів і організацій Правобережної України (1922–1923).
У червні 1919 р. в одному з боїв проти більшовиків Я.Гальчевського було поранено в лице і ногу.
1920–1922 — воював проти частин дивізій Г.Котовського та Осадчого: з полками 1-ї дивізії, з 10-м, 11-м, 12-м полками 2-ї дивізії Червоного козацтва, 8-ї кінної дивізії. Не злічити боїв і з частинами 24-ї Самарської (Башкирської) дивізії, 2-м ескадроном Брацлавського полку, Вінницькою школою піхотних червоних командирів, артилерійською школою, відділами особливого призначення тощо. Оперував на Літинщині, Летичівщині, Брацлавщині, Гайсинщині, Уманщині, Бердичівщині, рейдував у Вінницькому, Проскурівському, Кам’янець-Подільському, Ново-Ушицькому, Могилівському, Балтському та Ольгопільському повітах, на Ямпільщині.
Створена Гальчевським Подільська повстанська група складалась із 4 кінних бригад:
1-а кінна бригада, командир Яків Байда-Голюк;
2-а кінна бригада, командир Василь Лісовий;
3-я кінна бригада, командир Мирон Лихо;
4-а кінна бригада, командир Семен Хмара-Харченко;
Вінницька сотня ім. Богуна, командир підхорунжий Онисько Рубака-Грабарчук.
Наказом Головного отамана Директорії УНР Симона Петлюри призначений останнім командувачем повстанських сил Правобережної України (1922).
Повстанські псевдо — Орел, Орлик, Войнаровський.
1925 — з боями покинув терен УСРР, перейшов до Польщі, де змінив прізвище на Войнаровський. З 1925–1930 працював службовцем з підготовки агентів, посланих до Радянської України.
Автор публікацій в українському журналі «Діло» та «Віснику» Дмитра Донцова (під псевдонімом Яків Правобережець).
Від 1 вересня 1930 р. — на службі у Війську Польському (перше звання капітан).
Командир сотні польського 67-го пішого полку 4-ї стрілецької дивізії (з вересня 1930 р., м. Бродниця, Польща), 3-го (рекрутського) батальйону 67-го піхотного полку (1939), начальник 108-ї поборової комісії (з 24 серпня 1939 р.), командир 4-го батальйону 67-го полку (з 27 серпня 1939 р.), 4-го батальйону 14-го полку (з 29 серпня 1939 р.), батальйону «Бродниця» полку Національної Оборони 4-ї польської дивізії (з 11 вересня 1939 р.), командир батальйону «Бродниця» 14-го полку 4-ї дивізії Війська Польського (вересень 1939 р.).
Представлений до найвищої нагороди Польщі — ордену «Virtuti Militari».
Після поразки Польщі у війні проти нацистської Німеччини — перейшов до українського підпілля, що воювало проти гітлерівських військ і польських націоналістичних формувань.
Радник організатора УПА, командира Поліської Січі Тараса Бульби-Боровця. Організатор і командир Грубешівської української самооборони (Холмщина, 1942–1943).
Автор книги «Проти червоних окупантів» (Т. 1. — Краків, 1941; Т. 2. — Краків-Львів, 1942), автор рукописів: «З воєнного нотатника» та історіософічної праці в 25 розділах без назви, досі не опублікованих (Грубешівщина, січень 1942).
Загинув у бою проти боївкарів Армії Крайової, 21 березня 1943 в селі Пересоловичі, Грубешівського повіту.
Похований у м. Грубешів на Холмщині (нині Польща; могила не збереглася)

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki

Tags: , , , , , ,



Напишіть відгук

Свіжий випуск

Газета 'Козацький край' номер 3 від березень 2024

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2024’.Вільне Козацтво Холодного Яру