Він народився у містечку Сміла, тоді Київської губернії, а нині – Черкаської області. Бравий драгун, штабс–капітан царської армії зі звучним прізвищем Дмитро Жупінас–Жупінадзе, герой–фронтовик Першої світової війни став активним учасником українізації підрозділів війська імперії.
У армії вільної УНР командував полками, один з яких навіть сам створив “з нуля”. Під час Першого зимового походу Армії УНР воював і на Черкащині: під Жашковом, Уманню, Каневом, Черкасами, Золотоношею та рідною Смілою. Лицар ордена Залізного Хреста, він здобув славу одного з найкращих кавалеристів українського війська.
У серпні 1920 року командир Кінно–Запорозького полку Армії УНР Дмитро Жупінас був тяжко поранений у бою під Галичем й інтернованований до польського табору у Вадовіце. Пізніше оселився на Волині.
Під час Другої світової в окупованому гітлерівцями Луцьку під виглядом “сільськогосподарської школи з підготовки агрономів і трактористів” діяв вишкільний курінь ОУН – одним з його творців і перших очільників став смілянин Дмитро Жупінас.
У січні 1943 року “аграрії–оунівці” тихцем від німців організували вшанування пам’яті Героїв Крут, від часу загибелі яких минуло 25 років. Дізнавшись про це, гітлерівці розстріляли 13 найактивніших оунівців. Решта вихованців Жупінаса продовжували підпільні зібрання й підготовку до переходу в УПА. Через два місяці, у березні 1943–го, зв’язавши німців, які наглядали за школою і захопивши з собою сотню гвинтівок, залишили Луцьк і швидким маршем здолавши чималу відстань від міста до лісу, стали частиною Української повстанської армії. На жаль, Жупінаса з ними не було – на той час він вже перебував у фашистському концтаборі, ув’язнений за зухвалу відповідь на пропозицію створити український підрозділ для Вермахту…
Визволений з концтабору наприкінці війни американськими солдатами, Дмитро Жупінас–Жупінадзе емігрував до США. Колишній смілянин жив у Детройті, а потім, до самої смерті – у Баунд–Бруці штату Нью–Джерсі. На відзнаку заслуг перед Товариством колишніх вояків–українців у еміграції отримав звання генерал–хорунжого.
Жоден з дослідників історії українського війська не може впевнено відповісти, у який період життя прізвище нашого героя стало подвійним – звідкіля взялося додаткове, грузинське по звучанню “Жупінадзе”. А Жупінасів і нині на Смілянщині живе багато – можливо, серед них є й родичі славетного воїна…
Олександр БРАВАДА, www.pres-centr.ck.ua
