“Українізація” Грузії

Дата: 06.12.2012
Автор:

Не йдіть шляхом України, не ставайте Україною

Зі звернення Державного департаменту США до грузинської влади

Перефразовуючи Толстого, можна сказати, що всі демократичні країни розвиваються за доволі різними сценаріями, натомість ті, хто зійшов із демократичного шляху, виглядають дуже схожими.

Історія України і Грузії досить схожа — сотні років бездержавного існування народу, відродження на завершальному етапі Першої світової війни, створення власних демократичних держав у 1918 році, їх падіння і завоювання більшовиками у 1921-му. Чимало спільного маємо і в наступні роки — розвиток дисидентського руху в 1970-і, національно-демократичного наприкінці 1980-х, проголошення незалежності у 1991-му. У пострадянський період в обох країнах спостерігаємо вкрай повільні реформи, економічну розруху, корумповану владу. Суттєвою різницею між нами стала страшна громадянська війна, що спалахнула у Грузії й відкинула кавказьку державу у значну глибшу кризу порівняно з Україною.

Але грузини, попри гірші стартові можливості, не лише швидко наздогнали українців у розвитку, але й незабаром стали для них прикладом у реалізацій необхідних реформ. Поштовхом до великих перетворень стали події кінця 2003 року, що увійшли в історію під назвою «Революція троянд». Команда Михайла Саакашвілі повною мірою скористалася здобутою під час революційних подій популярністю, інвестувавши її в масштабні державні реформи. Вже дуже скоро для українців успіх Грузії став прикладом того, чого могла б досягти і наша держава після Помаранчевої революції, якби в її керівників вистачило розуму і наполегливості. Журналісти, які відвідували кавказьку країну, із захопленням розповідали, як швидко й ефективно вона змінилася.

У грудні минулого року я сам мав нагоду побувати у Тбілісі і на власні очі побачити «грузинське диво», яке справді вражало, якщо розуміти, з якої прірви Саакашвілі та його команді довелося витягати свою державу, особливо, якщо бачити, як за той самий час українське керівництво не спромоглося на жодну системну і незворотну реформу (хіба, за винятком освітньої, проведеної Іваном Вакарчуком).

Окрім політичних та соціальних перетворень, мене, звичайно, цікавили зміни в гуманітарній сфері, те, як Грузія долає спадщину тоталітарного минулого. Адже тут услід за іншими посткомуністичними державами прийнято люстраційний закон («Хартія свободи»), в історичному календарі з’явився День радянської окупації (25 лютого). Я відвідав Музей окупації в центрі Тбілісі, обговорював із грузинськими колегами можливу участь як експерта в розробленні концепції Музею сталінізму, який мав незабаром постати у Горі в колишньому музеї «вождя народів».

Загалом усе побачене надихало — «значить, усе-таки можливо», «значить, у нас колись вийде». Але, на жаль, сталося навпаки — за останні кілька місяців ми стали свідками не того, як Україна перетворюється в Грузію, а навпаки, як Грузію зіштовхують в «українську» прірву. І ми знову бачимо неймовірну схожість подій в обох країнах.

Поки рано говорити про якісь результати зміни влади в Грузії в економічній чи соціальній сферах. Натомість уже маємо перші, дуже впізнаванні ластівки в гуманітарній площині. Схоже, грузинські «реформатори» услід за своїми українськими колегами «зачистку» саме в цій сфері вважають найбільш нагальною.

І, як завжди, все починається символічно — з повернення Сталіна.

У Грузії він повернувся в село Земо-Алвані Ахметського району, де монумент «вождю народів» відновили з ініціативи нової районної адміністрації. Аргументи відновлювачів до болю знайомі: «Так чи інакше, це історія». Незабаром після цього стало відомо, що з’явилася група громадян, яка збирає підписи з вимогою повернути ще один пам’ятник Йосипу Віссаріоновичу, який до 2010 року прикрашав його рідне місто Горі.

Повернення Сталіна зазвичай супроводжують усуненням усього, що може викривати його злочинну діяльність. Тому після приходу до влади проросійської команди на чолі з Іванішвілі з’явилася в Грузії і ще одна «вкрай важлива» для її громадян ініціатива — ліквідація Музею окупації у Тбілісі. Автором ідеї виступила громадська організація «Земля — наш дім», представники якої вважають, що такий музей (і знову нічого нового!) «сприяє погіршенню відносин із Росією». Формально нова влада немає нічого спільного з цієї ініціативою. Представник міністерства культури заявив: «Сьогодні міністерство працює над зовсім іншими проблемами, які стосуються театрів, навчальних закладів, а питання цього музею взагалі немає на порядку денному». Але поруч з тим, аби раптом не розчарувати громадських активістів згаданої громадської організації, чиновник зауважив стосовно музею: «Я вважаю його суть абсурдною, тому що не можна говорити тільки про окупацію». Наразі доля музею не вирішена, за його існування почали боротися громадські активісти, що не бажають міняти історичну пам’ять свого народу на догоду політичній кон’юнктурі.

Звичайно, нову грузинську владу цікавлять не тільки давноминулі події, але й недавня історія. Тому у Грузії услід за Україною можновладці намагаються не помічати річниці революцій 2003 і 2004 років, зробити так, аби про них забули і громадяни — головні їх учасники. У результаті в Україні ще минулого року указом президента ліквідовано відзначення 22 листопада Дня свободи, а в Грузії цього року вперше з 2003-го не відбулося святкування річниці Революції троянд.

Такі зміни є далеко не випадковими, а радше нагадують єдиний сценарій. В Україні його реалізація призвела не лише до спотворень у гуманітарній сфері, але й до утисків громадянських прав та свобод. Грузію схоже чекає попереду. Наведені факти підтверджують важливість подолання комуністичної тоталітарної спадщини. Причому вони вказують на те, що зробити це на рівні однієї держави неможливо. Адже комуністичний режим був міжнародним, так само в міжнародному масштабі здійснюються спроби реабілітації та використання його методів у сьогоденні. Тому українці, грузини, представники інших народів, які пройшли через горнило комуністичних репресій, мають об’єднати свої зусилля. Не тільки заради правильної оцінки минулого, але й заради перспектив у майбутньому.

Джерело: ТСН.ua  Автор – Володимир В’ятрович

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki

Tags: , ,



Напишіть відгук

Свіжий випуск

Газета 'Козацький край' номер 1 від червень 2022

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2022’.Вільне Козацтво Холодного Яру