25 листопада 1905 року у Лубнах на Полтавщині вийшла друком перша україномовна газета в Російській імперії – «Хлібороб». Українська не тільки за мовою, а й по духу, газета стала справжнім промінцем у темряві пригнобленої Москвою Наддніпрянщини – адже на той час ще залишалися в силі драконівські циркуляри, які забороняли українську мову – Емський та Валуєвський.
Газету «Хлібороб» видавали брати Володимир і Микола Шемети, за сприяння так званої «Лубенської республіки». Це політико-адміністративне об’єднання, на чолі якого стояв уродженець Ліплявого (нині село належить до Канівського району Черкащини) Андрій Лівицький (у 1926 – 1954 роках Президент України в екзилі). Окрім друкованого органу Лубенська республіка мала навіть органи мілітарні – шість дружин самооборони. Загони самооборони були покликані захищати край від погромів та поліцейських арештів революціонерів.
Газета «Хлібороб» виходила тиражем 5 тисяч екземплярів. Для спраглого до українського слова населення Полтавщини цей наклад виявився замалим – вже у третьому номері редакція повідомляла, що двох перших номерів уже не варто шукати – вони розпродані. Четвертий номер «Хлібороба» вилучили жандарми, а після виходу 5-го газету взагалі було заборонено. Таким чином «Хлібороб», перша україномовна газета підросійської України, проіснувала заледве місяць і була закрита в грудні 1905 року. З п’яти номерів, які побачили світ за цей час, у архівах і приватних колекціях до сьогодні збереглося досить багато примірників газет.
Незважаючи на жандармські потуги, про україномовну газету, яка мала успіх у Наддніпрянщині, рознеслася по всій Україні. У грудні того ж 1905 року почав виходити полтавський часопис “Рідний край”, а 31 грудня вийшов перший номер щоденної київської газети “Громадська думка”. Українське слово було вже не спинити…
Світлана КРАВЕЦЬ
