Олелько Островський – літописець Козаччини і козак УНР

Дата: 11.09.2012
Автор:

В часи новітньої Незалежності України сталася у Золотоноші подія, яку не надто хто й помітив в Україні – одну із вулиць перейменували з вулиці М.Островського…на вулицю О.Островського. Місто підтримало ідею директора місцевого краєзнавчого музею Михайла Пономаренка, який запропонував змінити назву з імені більшовицького письменника Миколи Островського, який до Золотоноші не мав ніякого відношення, на письменника УНР Олелька Островського, який народився і майже все життя прожив у Золотоноші…

У книзі Василя Яременка «Літератури дивна течія» знаходимо базований на дослідженнях того ж Михайла Пономаренка виклад тієї невеликої інформації, що залишилася про життя надзвичайно талановитого письменника, який залишив по собі чимало літературних творів. Багато з них уціліло – попри те, що автора було знищено репресивною машиною більшовиків.

Майбутній письменник народився 1880 року в Золотоноші, у родині повітового справника. Назвали його «княжим» давнім іменем – такою була форма імені Олександр в часи Київської Русі.  Після закінчення історично-філологічного факультету Київського університету був писарем Мушкетової нотарні в Золотоноші, входив до нелегальної патріотичної організації «Громада», керованої Михайлом Злобинцем. Став активним учасником революції 1905-1907 рр., яка на Золотоніщині мала ще й явні ознаки прагнення національного визволення. У цей час належав до Революційної Української Партії, а за улюблений твір мав брошуру «Самостійна Україна» ідеолога і лідера самостійницької течії українського руху Миколи Міхновського.

Перед Першою світовою Островський певний час працював актором Львівського українського театру в Коломиї, а з початком війни потрапив на фронт: спочатку Південно-Західний, а потім Кавказький. Лютневу революцію зустрів у Тбілісі, а в серпні 1917-го повернувся до Золотоноші, став творцем і очільником «Золотоніського куреня» – військового формування, яке захищало повіт від набігів різношерстих загонів мародерів. Водночас створив у Золотоноші видавництво «Вільна думка», де видав друком драми «Гетьман Мазепа» і «Стрільці», п’єсу «Нірвана» та інші твори, здебільшого на тему історії України. «Під впливом Михайла Домонтовича, керівника нелегального гімназійного гуртка в Золотоноші та творів Олелька Островського, якими зачитувалися до екстазу, більшість місцевих гімназистів, вступивши до військ УНР, захищали її незалежність зі зброєю в руках», – пише Василь Яременко. Коли ж 1919 року в Золотоношу увійшли більшовицькі війська, Островський з дружиною і двома доньками переїхав до Полтави, знову став актором театру. Та й у Полтаві тоді лютувала «пролєтарская діктатура». Книга Дмитра Солов’я «Розгром Полтави», видана у канадському Вінніпезі, зберегла розповідь свідка арешту Островського, Володимира Дубіва. Той пригадував, як у Полтаві можна було потрапити під арешт тільки за те, що на стіні портрет Шевченка висів. Від Полтави маємо й описання Олелька Островського, від якого не лишилося жодного фото: «Молодий мужчина 35-40 років, огрядний, цвітучий, добре вдягнений, можна сказати – блискучий! Разом з тим виразне, красиве його обличчя було суворе й похмуре».

У червні 1919 року у міському театрі Полтави «давали» концерт. На сцені Островський співав Шевченкове «Ой Дніпре мій, Дніпре, широкий та дужий!» Коли дійшов до слів «Оживуть гетьмани в золотім жупані, прокинеться доля, козак заспіва…», зі свого місця в залі раптом підірвався голова губвиконкому Яхніс Дробніс, який загорлав «Ету пєтлюровскую сволок нужно нємєдлєнно арєстовать!» Арештували…

Почувши, що Островського збираються розстріляти, відомий письменник і правозахисник Володимир Короленко написав листа Голові Раднаркому Християну Раковському, де зокрема були слова: «Страта його, безсудна і неправедна, була б жорстоким викликом абсолютно законним почуттям українців». Короленко не знав, що розповсюджена чекістами інформація про те, що Островського перевезли до особвідділу в Києві – брехня. На той час, коли писався лист, письменника вже розстріляли, не вивозячи за межі Полтави. Очевидно, його тіло було серед 16 ексгумованих, рештки яких виявили денікінці у серпні того ж 1919 року.

2008 року в газеті «Нація і держава» племінник Островського надрукував листа, у якому просив зголоситися родичів, якщо ті уціліли – адже десь мали жити доньки письменника. У тому листі наводиться інформація про те, що Островський працював з братами Тобілевичами і був кумом Саксаганського. Та й без того він уславив своє ім’я. Хоча десь загубилися декілька творів Островського, та 28 нарисів, казок, оповідань, повістей і драм, написаних ним у різний час, дійшли до наших днів. Відомий письменник і літературознавець Борис Антоненко-Давидович вважав Олелька Островського навіть талановитішим, хоча і менш популярним, аніж відомий співець Козаччини Адріан Кащенко.

В новітній час декілька творів Олелька Островського перевидані заново – в першу чергу «Руйнування Батурина», «Іван Богун» та «Гетьман Іван Мазепа». На обкладинках цих книжок – портрети козацьких ватажків, які жили понад три століття тому. А портрета письменника, який про них писав, не збереглося…

 Світлана КРАВЕЦЬ

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki

Tags: , ,



Напишіть відгук

Спецвипуск

Газета 'Козацький край' номер 21  грудень  2018

Свіжий випуск

Газета 'Козацький край' номер 7  грудень  2018

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2019’.Вільне Козацтво Холодного Яру