90 років тому, 28 серпня 1922 року, масові більшовицькі розстріли припинили існування повстанської “Козачої ради”

Дата: 28.08.2012
Автор:

 28 серпня 1922 р. у Києві більшовики влаштували масовий розстріл українських патріотів: розстріляли членів “Козачої ради”, зокрема сотника Лозовика, Михайла і Настю Гудимовичів, Івана і Марію Тарасенків та інших (разом 82 особи).

Антибільшовицьке підпілля на Правобережжі було досить розгалуженим.

Його створила військово-політична організація «Козача рада Правобережної України», яка виникла в серпні 1921 р. Вона мала завдання підготувати і здійснити повстання на території Київської, Волинської, Подільської, Одеської і Миколаївської губерній, а після його перемоги розгорнути боротьбу за возз’єднання Лівобережної і Правобережної України і відновити УНР. До лютого 1922 р. «Козача Рада» розробила план повстання: всю Україну розподілила на 22 повстанські райони, призначила командуючих фронтами, начальника штабу, здобула технічні засоби для видання підпільної газети, встановила зв’язок з повстанськими загонами Трейка, Бесарабенка, Якубовича та ін. Надзвичайно важливі зв’язки були встановлені з рядом радянських установ, зокрема з начальником 4-ї дільниці охорони Південно-Західної залізниці. Винокуров взяв на себе зобов’язання постачати зброю і різні таємні документи. Співробітники штабу і червоноармійці 45-ої дивізії Галянт, Малек, Хлоупек, Білик, Шпілер, Виговський зобов’язалися дістати «Козачій Раді» військові карти, протоколи таємних нарад, відомості про дислокацію військових частин Червоної Армії. Більше того, безпеку першого засідання «Козачої Ради» забезпечували співробітники штабу 45-ої дивізії.

Члени «Козачої Ради» Симак і Шамулянко завербували до роботи в їхній організації таємного співробітника Білоцерківської надзвичайки Тодосієнка Івана, який дав згоду налагодити і підтримувати зв’язок з Медвинською підпільною організацією і загоном Зайця. Він передав керівникам «Козачої Ради» таємні завдання, покладені на Білоцерківську надзвичайку. Були також завербовані члени правління Білоцерківської кооперативної райфілії Присяжнюк, Зубченко і Татаренко. Райфілія стала місцем явок членів організації, головним джерелом постачання продуктами і грішми. «Козача Рада» знайшла співчуття у деяких високопоставлених членів партії Білої Церкви. Комуніст Литвин Федір, член повітового комітету партії, член Київського губвиконкому, завідуючий повітовим земельним відділом, знаючи про існування в місті підпільної організації і роль в ній деяких діячів, не повідомив про це відповідні органи. 19 січня 1922 року

«Козача Рада» провела в Білій Церкві нараду, на якій були присутні начальник 8-го повстанського району, отамани повстанських загонів та ін. Було вирішено закінчити підготовку повстання на Правобережжі до весни 1922 р., зв’язатися зі штабом Петлюри і створити Центральний штаб при «Козачій Раді». 30 січня 1922 р. відбулося друге засідання «Козачої Ради».

Було вирішено перенести її місце перебування до Києва і видавати свою підпільну газету.

Провал стався внаслідок недостатньої конспірації і залучення дуже широкого кола людей. В ніч з 4 на 5 березня 1922 р. Київська губчека почала ліквідацію «Козачої Ради», 8-го повстанського району і контррозвідки на чолі з полковником Віктором Олексійовичем Алєксєєвим, якого надіслав для надання допомоги «Козачій Раді» штаб Тютюнника. В кінці серпня на лаву підсудних посадили 87 чоловік. Ревтрибунал, прикриваючись демагогічними фразами про інтереси трудящих і революції, ухвалив: 48 чоловік засудити до розстрілу, серед них 5 жінок, 27 чоловік до виправно-трудових таборів від 3 до 5 років, 3 умовно, 9 виправдав. Президія ВУЦВК на чолі з Г. Петровським затвердила вироки, змінивши присуд лише Олені Луковенко – друкарці, смертельну кару на 5 років ув’язнення. Стосовно решти вирок виконали.

Розстрілявши «Козачу Раду», губчека почала розглядати справу 8-го повстанського району, який охоплював: Таращанський, Сквирський, Богуславський, Білоцерківський, Канівський і Звенигородський повіти, а також залізничні лінії: Черкаси–Бобринська–Сміла–Шпола–Христинівка–Умань. 8-й район входив у так звану Північну групу. Командував повстанськими загонами цієї групи С. І. Карий (Яворський). Начальником 8-го району був поручик царської армії Микола Сергійович Якубович. Він підібрав основні кадри для організації і здійснення повстання. Начальником штабу району був призначений О. Г. Грабовський. Район розподілили на три підрайони – в кожному по два повіти. Начальником першого підрайону призначили отамана Куравського, другого – хорунжого Титаренка (Ястреб), третього – Титаренка-Кузьменка. Начальником повстанських сил у Таращанському повіті призначили В. Мішанюка, у Сквирському – отамана І. Трейка.До підпільної роботи були залучені радянські дільничі уповноважені по боротьбі з бандитизмом у Таращанському повіті М. І. Сівковський та І. С. Ковальський. Для агітаційної роботи залучили студентів Політехнічного інституту, Київського інституту народного господарства, Вищого інституту народної освіти.

Провал цієї організації стався цілком випадково: члени «Козачої Ради» її не видали. На лаву підсудних посадили 143 чоловіки. Сесія Київського губревтрибуналу в складі Євдокимова, Лівшиця і Михеєнка при секретарі Рубінштейні (вони ж судили і членів «Козачої Ради») засудила 88 чоловік до розстрілу, з них 7 жінок, 27 чоловік – до ув’язнення від 1 до 5 років, 28 чоловік виправдала.Президія ВУЦВК 6 березня 1922 р. розглянула прохання в справі 8-го повстанського району і ухвалила вирок затвердити, замінивши 23-м розстріл, в тому числі 2 жінкам, ув’язненням на 5 років з позбавленням волі і суворою ізоляцією. Стосовно решти вирок виконали.

1 вересня 1922 р. сесія Київського ревтрибуналу в тому ж складі заслухала справу підпільної петлюрівської контррозвідки у Києві, яка була зв’язана з «Козачою Радою» і разом з нею працювала. Очолював її полковник генштабу царської армії киянин В. О. Алєксєєв. До роботи в організації він завербував О. Е. Шонтека – полковника царської армії, начальника 4-ої артшколи м. Києва, який подав Алєксєєву відомості про 4-ту артшколу, 69-ті і 15-ті командні курси та інші військові навчальні заклади,про дислокацію курсантів, їх озброєння, про кінський склад та ін. При ліквідації цієї організації 3 березня 1922 р. загинули заступник голови губчека Кравченко і співробітник губчека Янківський. На лаву підсудних посадили 16 чоловік, з них засудили до розстрілу: Алєксєєва В. О., Афанасьєва М. С., Піонтека Е. О., Фесая П. К., Харченка Н. П., Афанасьєву С. І.,Алєксєєву З. Н. 5 чоловік були виправдані, 3 – засуджені до ув’язнення на різні строки, справу одного чоловіка приєднали до іншої групи заарештованих.

В кінці 1922 р. до складу Київщини були повернуті Черкаський і Чигиринський повіти. Чекісти приступили до остаточної ліквідації найгрізнішого для них оплоту решток української незалежності — Холодноярської республіки…

За матеріалами книги “Реабілітовані історією”

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki

Tags: , ,



Напишіть відгук

Спецвипуск

Газета 'Козацький край' номер 21  грудень  2018

Свіжий випуск

Газета 'Козацький край' номер 7  грудень  2018

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2019’.Вільне Козацтво Холодного Яру