Союз Визволення України: “платформа” для формування двох дивізій майбутньої Армії УНР – “синьожупанників” та “сірожупанників”

Дата: 04.08.2012
Автор:

4 серпня 1914 року у Східній Галичині створено Союз Визволення України (СВУ) — політичну організацію, головною метою якої було проголошення самостійності та соборності України.

Учасники СВУ вважали себе репрезентантами інтересів українців, що перебували під російським пануванням. Своєю метою СВУ проголосив боротьбу за самостійність України, використовуючи для цього війну Австро-Угорщини й Німеччини проти Росії. Майбутній устрій української держави мав бути заснованим як конституційна монархія з однопалатним парламентом.

Більшість членів СВУ були наддніпрянськими соціалістами, що опинилися на австрійській території внаслідок репресій російського царату в період столипінської реакції. Діяльністю СВУ керувала президія у складі: Олександр Скоропис-Йолтуховський, Володимир Дорошенко, Андрій Жук, Маріян Меленевський (на початку СВУ очолювали Дмитро Донцов і Микола Залізняк), якій допомагали галицькі і буковинські діячі різних ділянок (Степан та Роман Смаль-Стоцькі, Василь Сімович, Михайло Возняк, Богдан Лепкий, Михайло Лозинський, Лев Ганкевич, Іван Крип’якевич, Степан Рудницький та ін.). Осідком СВУ був недовгий час Львів, від серпня 1914 — Відень.

З австрійського боку СВУ опікувалося Міністерством зовнішніх справ, але з 1915 справа дійшла до політичних розходжень і австрійське Міністерство обмежило фінансову допомогу СВУ, який відтоді зосередив свою діяльність більше на території Німеччини.

СВУ розгорнув широку інформативно-представницьку діяльність у центральних та нейтральних державах Європи, оскільки мав своїх представників у Німеччині (О. Скоропис-Йолтуховський), Туреччині (М. Меленевський), Болгарії і Румунії (Л. Ганкевич), Італії (О. Семенів), Швеції та Норвегії (О. Назарук), Швейцарії (П. Чикаленко). Значним дипломатичним успіхом СВУ була заява (XI. 1914) турецького міністра Талаат-Бея про потребу визволення України й запевнення про допомогу турецького уряду в здобутті самостійності України. СВУ співпрацював від самого поч. (4. 8. 1914) з політичною організацією галицьких українців — Гол. Укр. Радою, а з травня 1915 — з Заг. Укр. Радою у Відні, у якій мав своїх 3 делегатів (О. Скоропис-Йолтуховський, В. Дорошенко, М. Меленевський).

Видатною була видавнича діяльність СВУ. У Відні він видавав журнал «Вісник Союзу Визволення України» (ред. В. Дорошенко, А. Жук, М. Возняк) і тижневик «Ukrainische Nachrichten», у Льозанні «La Revue Ukrainienne»; СВУ видав бл. 50 книг і 30 брошур про Україну нім., франц., англ., італ., угор., тур., швед., рум., хорв., чес., болг. мовами та кілька більших праць: «Ukraina, Land und Volk» C. Рудницького, «Geschichte der Ukraine» М. Грушевського, «Півтораста літ української політичної думки» і «Українство в Росії» В. Дорошенка, «Галичина в житті України» М. Лозинського, «Національне відродження австро-угорських українців» В. Гнатюка, «Українське Військо» І. Крип’якевича, «Українські Січові Стрільці» В. Темницького та ін.

При допомозі українців — культурних діячів з Галичини й Буковини (зокрема православних священиків), СВУ вів з дозволу нім. і австр.-угор. військової влади широку організаційну, допомогову, релігійну та культурно-виховну працю серед українців-полонених з російської армії в таборах в Австрії (у Фрайштадті), Угорщині (Дуна-Сердагель) і Німеччині (Раштаті, Зальцведелі і Вецлярі). Заходами СВУ українських полонених згуртовано в окремих таборах (бл. 50 000 полонених у Німеччині і 30 000 — в Австрії), організовано культ. і нац. виховну роботу: школи, бібліотеки, читальні, хори, оркестри, театри, курси української історії й літератури, кооперації, політекономії, німецької мови. Засновано українські газети: «Розсвіт» (Раштат), «Вільне Слово» (Зальцведель), «Громадська Думка» (Вецляр), «Розвага» (Фрайштадт), «Наш Голос» (Йозефштадт). У таборах заходами СВУ вийшла низка українських освітніх брошур. 1916 СВУ заснував у Львові бюро, яке організувало укр. приватне шкільництво на Волині, окупованій австро-угорським військом. Також заходами СВУ на весні 1917 група українських полонених вела культ.-над. діяльність на Підляшші, яке перебувало під німецькою окупацією; вони тут організували бл. 100 народних шкіл (бл. 5500 дітей), видавали тижневик «Рідне Слово» у Білій.

З вибухом революції в Росії 1917 СВУ оголосив «присвоєний мандат» не дійсним (15. 4. 1917) і обмежив діяльність опікою над полоненими й обороною українських територій, окупованих австро-німецьким військом, перед польськими претензіями. Заходами представників СВУ у 1917 з полонених українців були сформовані дві українські дивізії: в Німеччині «Синьожупанників» під командуванням генерала В. Зелінського і в Австрії «Сірожупанників», які пізніше включилися в українську армію.

СВУ спершу був критикований частиною наддніпрянців з уваги на його співпрацю з Центральними державами, але «згодом діяльність СВУ здобувала собі все більше симпатій в Україні» (Д. Дорошенко). Натомість інформативно-видавнича діяльність та праця серед українських полонених знаходила визнання українського загалу. Вороже до СВУ ставилися кола Антанти, а серед російських емігрантів — більшовики, зокрема Ленін (Твори, т. 35, стор. 136). Також критикував діяльність СВУ журнал українських соціал-демократів «Боротьба», що виходив у Женеві за ред. Л. Юркевича.

СВУ формально ліквідовано 1 липня 1918 року.

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki

Tags: , ,



Напишіть відгук

Свіжий випуск

Газета 'Козацький край' номер 2 від лютий 2024

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2024’.Вільне Козацтво Холодного Яру