Від дня народження Олени Теліги – 105 років

Дата: 20.07.2012
Автор:

21 липня виповнилося 105 лiт з дня народження славетної киянки, видатної української поетеси та громадської дiячки Олени Телiги. Автори публiкацiї – науковi працiвники Держархiву м. Києва розшукали цiкавi документи про перебування Олени у столиці України. Пропонуємо увазi читачiв лише невелику частину їхнiх дослiджень.

Олена Телiга-Шовгенова (таким було її дiвоче прiзвище), вiдома поетеса, лiтературний критик, дiяч українськоi культури, народилася в iнтелiгентнiй напiвбiлоруськiй – напiвукраїнськiй родинi. Мати її була дочкою православного священника. Батько Iван Опанасович – знаним фахiвцем, гiдротехнiком-практиком: працював на головних водних артерiях – Москвi-рiцi, Волзi, Клязьмi, Сiверському Донцi, був одним iз авторiв проекту зрошення 500 тис.десятин Голодного Степу поблизу Ташкента.

3 1918 року родина мешкає у Києвi. Змалечку вабила Олену природа мiста, його сади та парки. Цвiтiння дерев зачаровувало дiвчину i можливо саме природа пробудила у неї поетичну уяву. Зазначимо, що i молодший iз синiв Iвана Опанасовича став росiйським поетом. У Києвi Олена вчить у жiночiй гiмназiї Дучинської українську мову поряд з росiйською, нiмецькою, французькою. Вона вивчає й такi дисциплiни, як Закон Божий, росiйську граматику, iсторiю, арифметику, географiю, чистопис, малювання та креслення; ми вiднайшли оцiнки юної Олени тих рокiв. Треба сказати, що вчилася вона посередньо. Незабаром влада згортає приватну освiту: всi дiти повиннi навчатися в єдиних трудових звичайних школах. Є вiдомостi, що Олена потрапляє саме до такої.

…1921 року починається голод. Iван Опанасович розумiє, що тим, хто вiдвiдував рiзнi країни, пiд час пошукiв шпигунiв та iмперiалiстичних агентiв буде несолодко… Обирає для себеЧехiю i зникає з Києва. Архiвнi матерiали свiдчать, що навеснi 1925 року мати Олени з дочкою та сином Сергieм вирушили з мiста до Подебрада у Чехiю, де на той час ректором Української господарської академiї був її чоловiк. Саме в Чехiї Олена спочатку отримує “матуру” – атестат, а потiм закiнчує iсторико-фiлологiчне вiддiлення Українського педiнституту в Празi.

Тут вона знайомиться зi своїм вiрним другом, з яким i пiде на розстрiл – з Михайлом Телiгою. Саме тодi, пiсля гучного весiлля, вона i стає Оленою Телiгою. В Чехii вiдбувається її становлення як поетки, публiциста-лiтературознавця.

З 1929-го, коли у Варшавi померла її мати, Олена Телiга жила у Польщi. Тодi ж настали злигоднi та нестатки. Є вiдомостi, що їй доводилося працювати з музичними номерами у нiчних кабаре i навiть манекенницею, але потiм вдалося влаштуватися вчителькою початкових класiв. Проте, якесь нездоланне тяжiння до Києва жило в її душi постiйно.

Трагiчний Київ чекав її, i коли почалася Друга свiтова вiйна, не зважаюючи на небезпеку, вона вирушила разом iз Уласом Самчуком i кiлькома друзями до мiста своєї юностi. 22 жовтня 1941 р. на автомашинi через Святошин та Брест-Литовське шосе вона мчить Києвом i щемить її серце поблизу КПI i тих мiсць, якi вона колись залишила. У Києвi Олена Телiга органiзовує Спiлку українських письменникiв, вiдкриває пункт харчування для своїх соратникiв, спiвпрацює з редакцiєю Українського слова Iвана Рогача, що знаходилась на Бульварно-Кудрявськiй вулицi, видає тижневик лiтератури i мистецтва “Лiтаври”.

У своєму останньому листi вона напише: “…ми йшли вчора ввечерi коло заснiженого унiверситету, самi бiлi i замерзли так, що устами не можна було поворухнути, з холодного примiщення Спiлки до холодного дому… Але за цим снiгом i вiтрами вiдчувається вже яскраве сонце i зелена весна”.

Зi слiв очевидцiв дiзнаeмось, що жила О.Телiга в Києвi “в якомусь провулку, в старому двоповерховому будинку, її помешкання було на першому поверсi. Вiкна з усiх кiмнат виходили на подвiр’я. Господинею була похилого вiку бабуся… На двох стiнах – суцiльнi картини, портрети й iкони. Дуже багато словникiв – українських, росiйських, чеських…”

Пiсля арешту редакцiї “Українського слова” О.Телiга не брала до уваги постанов нiмецькоi влади. Iгнорувала вказiвки нiмцiв зухвало i принципово. На що сподiвалася вона? “Лiтаври” заборонили, 7 лютого 1942 р. почалися арешти. Друзi її попереджали, що гестапо готує засiдку на вул. Трьохсвятительськiй, де розмiщувалася Спiлка. Але вона знала на що iде, тiкати не збиралася. У приватнiй розмовi з М.Михалевичем вперто пiдкреслила : “Ще раз iз Києва на емiграцiю не поїду! Не можу…”

Це був її свiдомий вибiр, це був її шлях, який вона гiдно пройшла до останнього подиху. Олена пiшла на стовiдсоткову загибель, з нею пiшов i її Михайло. Пiд час арешту вiн назвався письменником, щоб бути разом з нею. У київському гестапо О.Телiга перебувала у камерi N34. Тодi ж вiдбулася її зустрiч iз сестрою Лесi Українки, з якою обмовились кiлькома фразами. На сiрiм гестапiвськiм мурi залишила вона свiй останнiй автограф: вгорi намальовано тризуб i напис: “Тут сидiла i звiдси йде на розстрiл Олена Телiга”. За даними iсторикiв, 22 лютого 1942 р. українська письменниця-патрiотка наклала на себе руки, і тіло її було скинуто в Дніпро, разом з розстріляними чоловiком та соратниками.

Сергiй КАРАМАШ

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki

Tags: , ,



Напишіть відгук

Свіжий випуск

Газета 'Козацький край' номер 3 від 29 грудня  2019

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2020’.Вільне Козацтво Холодного Яру