Володимир Науменко, видатний український журналіст, філолог, педагог, громадський діяч, народився 19 липня 1852 р. у Новгород-Сіверському, де батько — Павло Осипович працював директором гімназії. Дитинство провів у Новгород-Сіверському і Білій Церкві, а з 1861 і до смерті жив у Києві. Випускник історико-філологічного факультету Київського університету (1873).
В. Науменко працював учителем у школі, викладав словесність у міністерській жіночій гімназії, колегії Павла Галагана, Фундуклеївській жіночій гімназії і Володимирському кадетському корпусі.
Володимир Павлович увійшов в історію педагогіки не лише як блискучий вчитель-практик, але й як досвідчений методист-новатор і теоретик. Майже щороку від різних земських управ йому надходили запрошення очолити літні вчительські курси і він не відмовлявся. Він систематично проводив методичні заняття з педагогами недільних шкіл Київського товариства грамотності, головою якого він був у 1897—1907. Протягом багатьох років його запрошували перевіряти знання вихованців київських дитячих притулків. Ці своєрідні іспити В. Науменко перетворював на зрозкові уроки не тільки для учнів, а в першу чергу для вчителів і вихователів.
1905 р. В. Науменко відкрив власну приватну гімназію, яка вважалася однією з найкращих у місті. У 1912 р. вона стала базовою при Товаристві сприяння середній освіті. Свого часу в ній навчався М.Т. Рильський, який високо оцінював діяльність її директора.
Член Старої громади в Києві, редактор (з 1893 р.) «Киевской старины».
Короткий час з 4(17) березня по 15(28) березня 1917 був членом Центральної Ради, де його обрали заступником голови (М. Грушевського).
У 1918 р. — діяч Української федеративно-демократичної партії і міністр освіти в останньому уряді гетьмана П. Скоропадського. Відомі його дослідження українських народних дум, які здебільшого друкувались у “Київськой Старовині”. Розстріляний більшовиками у 1919 році у рамках політики “червоного терору”.
За матеріалами інтернет-видань
