Українські берегині вміли добре і зброю тримати…

Дата: 17.07.2012
Автор:

У записаному Дмитром Яворницьким на Катеринославщині (в межах колишніх Запорозьких Вольностей) переказі відображено зовнішність і окремі сцени повсякденного життя відважної отаманші на ім’я Настя. Переказ оповідає, що Настя носила шаблю, шаровари, шапку і «тримала у себе ватагу козаків, а ніхто того не знав, що вона – дівка … Кілька років правила вона за козака. А як померла, то тоді тільки й дізналіся, хто вона ». Сила і хоробрість цієї жінки, очевидно, були настільки великі, а її дії як ватажка настільки спритними, що козаки навіть не здогадувалися, що ними керує «отаманша». Як бачимо, образ жінки-войовниці включає в себе, в даному випадку, досить поширену на українських землях в XVI – першій половині XVII ст. традицію жінок-войовниць переодягатися в чоловічий одяг, підмальовувати вуса і навіть голити голову. Інформацію про цю традиції дають не тільки усні джерела, а й значна кількість письмових.
Записаний краєзнавцем на Дніпропетровщині (теж на землях колишніх Запорозьких Вольностей) переказ оповідає про безпосередню участь жінки в бойових діях козацького підрозділу в ролі «бойової одиниці»… рушничного стрільця-снайпера. У повстанні під проводом Якова Острянина (1638 р.) активну участь брала дружина козацького сотника Семена Мотори – Варвара. Острянин нібито особисто доручив Варварі Моторі вбивати особливо важливих персон у ворожому таборі, приставивши до неї шістьох козаків заряджати мушкети та готувати набої.
Розвідники Потоцького в кінці кінців виявили, що джерелом «особливого зла» є жінка, яка безпомилково підстрілювала гусарських ротмістрів і шляхтичів. Потоцький нібито наказав відкривати гарматний вогонь «по будь-якій жінці, яка буде помічена в козацьких шанцях». Таким чином багато жінок полягли від розривів порохових ядер, серед них, по переказу, загинула і Варвара Мотора.
Отже, є підстави говорити про те, що в межах Запорозьких Вольностей проживали таки не тільки чоловіки, але і жінки. Образ сильної жінки – степовий амазонки у легендах і переказах транслювався через сюжети, пов’язані з перебуванням жінок на козацьких зимовищах, участю в бойових діях козацьких підрозділів.
Легендарною стала Зависна Олена (дівоче прізвище Гавратенко), героїня оборони сотенного містечка Буша Брацлавського полку (нині село Ямпільського району Вінницої області), дружина місцевого сотника Зависного.
У листопаді 1654 р. містечко Буша було обложене авангардом карального війська Речі Посполитої на чолі з коронним обозним С. Чарнецьким, що прибуло на Поділля, було обложене авангардом карального війська Речі Посполитої. Населення містечка (близько 6 тис. осіб) два дні (28—29 листопада) чинило відчайдушний опір ворогові і майже все полягло в нерівній боротьбі. Коли польські загарбники вдерлися до міської фортеці і в ході бою вбили її чоловіка-сотника, Олена 3ависна підпалила діжку з порохом (за іншими даними — пороховий льох) і підірвала себе разом з ворогами. Сталося це 29 листопада 1654 року. Могила Олени з кам’яним хрестом збереглася у Буші й до сьогодні. Подвиг 3ависної підтверджують польський хроніст XVII ст. В. Коховський та ще ряд тогочасних документів. Михайло Старицький відобразив цей епізод національної революції 1648—1676 рр. у повісті «Облога Буші» та драмі «Оборона Буші».
Ганна Борзобагата-Красенська, що управляла скарбницею Луцької єпархії, з мечем у руках змагалася проти загонів польського короля Стефана Баторія. За словами очевидців, вона була справжнім воїном, не поступалася у володінні чоловічою зброєю навіть досвідченим лицарям. Волинська княгиня Софія Ружинська, очоливши загін козаків, який налічував понад 6000 піхоти й кінноти, приступом взяла фортецю князів Корецьких у місті Черемоші. Сестра волинського полковника Івана Донця стала кавалеристкою, навіть не приховуючи того, що жінка. І всю кампанію 1649 року на Волині проти польських військ вона провела в боях, надихаючи своїм прикладом навіть досвідчених козаків. Козачка загинула у бою з поляками…
Немало в часи Козаччини жінки зробили і для мирного життя, продемонструвавши, що можуть бути державними діячами, не гіршими від чоловіків. Недаремно ж, на відміну від сусідньої Московщини, жінка в Україні мала рівні з чоловіком права. Княжна Олена Горностаєва створила у 1563 році Пересопницький монастир, при ньому шпиталь і школу; Ганна Вольська заснувала Почаївський монастир, Марія Вишневецька – Мгарський та інші. Завдяки зусиллям Софії Чарторийської на Волині відкрилася друкарня.
Немалу роль відіграли жінки і в національно-визвольних змаганнях ХХ століття. Прикладом поєднання інтелігентності, освіченості та вояцької доблесті є жінки-хорунжі у лавах Січових Стрільців – Софія Галечко та Олена Степанів, які мали славу найосвіченіших жінок того часу (перша – магістр філософії, друга – історик).
Взірцем незламності, мужності та відданості справі є Ольга Басараб – громадська і політична діячка, організатор 1-ї жіночої чоти Українських Січових Стрільців у Львові. У 1918-1923 роках О.Басараб працювала бухгалтером посольства України у Відні, водночас була українською розвідницею. З метою збору військово-стратегічної та політичної інформації вона відвідувала Данію, Німеччину, Норвегію, інші держави. Здійснювала благодійну та просвітницьку діяльність у Комітеті допомоги пораненим і полоненим у Відні та в Комітеті допомоги цивільному населенню, за що відзначена міжнародною організацією Червоного Хреста. Член УВО, зв’язкова полковника Євгена Коновальця. Була закатована польськими окупантами у 1924 році.
У центральній Україні відзначилися повстанські загони під командуванням отаманші Марусі Соколовської, які воювали під синьо-жовтими знаменами УНР. Очевидці згадують юну Марусю, як струнку дівчину 16 років з коротко підстриженим волоссям і синім, з таємними вогниками, очима. … Носила чоботи з острогами кортку спідницю, синю чумарку, і сіру шапку з червоним шликом, вздовж якого було написано: “Смерть ворогам України!”
Особливо яскравим прикладом служіння своїй нації є Катерина Зарицька, яка належала до когорти найвидатніших діячів українського національно-визвольного руху 30 – 40-х років ХХ століття. Вона володіла практичними навичками розвідника, медпрацівника, пропагандиста, вміла спілкуватися з різними людьми, відстоювати власні погляди. Це все забезпечило їй провідну роль у діяльності ОУН та УПА.
У міжвоєнний період Катерина Зарицька була задіяна у розвідувально-бойовій діяльності в дівочій п’ятірці. Її робота стала складовою частиною політики ОУН міжвоєнного періоду, що активно втілювала в життя ідеї „перманентної революції”. Подальша діяльність в організації допомогла Зарицькій стати пропагандистом крайового рівня і відомим теоретиком. Як інструктор юнацької та жіночої мережі ОУН на західноукраїнських землях, вона заручилася активною підтримкою молодого покоління, що згодом стало творцем УПА та всієї її інфраструктури.
Катерина Зарицька організувала медично-санітарну службу, підпільний Український Червоний Хрест, налагодила діяльність організаційного, медичного, фармацевтичного і благодійного відділів, які служили не лише потребам повстанської армії, але й цивільного населення.
Як довірена особа генерал-хорунжого Романа Шухевича – „Тараса Чупринки”, Катерина Зарицька ( псевдо – „Монета”) була координатором групи зв’язкових головнокомандувача УПА. Вона готувала й утримувала безпечні „хати-криївки” для лідера українського підпілля, створила умови для результативної роботи та підтримки постійних зв’язків між членами керівного складу ОУН і УПА. Розроблений Катериною Зарицькою план організації підпільних „хат” протягом трьох років успішно використовувався її наступницями.
У часи лихоліть українські жінки по-своєму розуміли свою місію берегині домашнього вогнища. Якщо бачили, що йому загрожує ворог – бралися за зброю так само, як і чоловіки…
Ігор АРТЕМЕНКО – за матеріалами інтернет-видань

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki

Tags: , , , , , , , , , ,



Напишіть відгук

Свіжий випуск

Газета 'Козацький край' номер 3 від 29 грудня  2019

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2020’.Вільне Козацтво Холодного Яру