Євген Коновалець і наша доба

Дата: 14.06.2012
Автор:

14 червня 1891 року у галицькому Зашкові народився Євген Коновалець – людина, яка поклала життя на алтар боротьби за волю України. За неї взяв до рук зброю і став спочатку полковником Армії УНР, а потім – комендантом УВО і головою Проводу ОУН від моменту її створення. Після того, як найманець Москви вбив його на вулиці Роттердама, могила Коновальця стала єдиним місцем, де мирно могли зустрітися лідери розколотої надвоє ОУН – Степан Бандера та Андрій Мельник…

 «Козацький край» процитує дещицю роздумів в «Українській правді» на тему символізму постаті Коновальця в історії України – від Осипа Зінкевича, очільника українського видавництва «Смолоскип», яке було створене 1968 року в американському Балтиморі і назване на честь Василя Симоненка, а від 1991 року працює в Україні. Отже – слово панові Зінкевичу…

Нині, у річницю народження Євгена Коновальця та в дні його трагічної загибелі (а разом з тим і загибелі Симона Петлюри, бо дати збігаються) українство опинилося перед обличчям серйозної загрози. Суспільство потопає у зливі порожньої і псевдо-патріотичної риторики. Втрачається відчуття найважливішого – відчуття вартостей та ієрархії загроз, перед якими воно опинилося.

Що є більшою загрозою для народу – геноцид чи етноцид?

Геноцид єврейського народу дав йому ще більшу наснагу до ще завзятішої боротьби за незалежність. Геноцид не знищив єврейського народу, він лише надщербив його фізичний потенціал.

З історичної точки зору, етноцид у сучасній історії, зокрема для українського народу, стає найбільшою загрозою. Це планове духовне нищення народу. Етноцид, хоч фізично зберігає націю, зате він нищить її духовно, нація втрачає свою національну ідентичність, мову, культуру, історію, духовне обличчя, волю жити окремим самостійним життям.

Нація втрачає свою національну свідомість, бажання мати окрему державу, творити власне майбутнє. Це якраз те, що дехто в сучасній владі, на найвищих щаблях державного правління намагається реалізовувати.

Віками російська імперська влада, згодом комуністична, а зараз частина владної верхівки вже в незалежній Україні сприяли і сприяють перетворенню суспільства на пасивну, зопортунізовану, обивательськи наставлену безвольну і апатичну масу, над якою можна як завгодно панувати та яку можна до безконечності експлуатувати.

Українську політичну й громадянську дійсність доведено до такого стану, що сьогодні не видно в Україні жодної групи, партії чи організації, яка була б моделлю, стерном, орієнтиром, котрим свого часу постала ОУН Євгена Коновальця.

Ми не бачимо такої єдиної політичної групи, яка б мала мужність і відвагу об’єктивно і без пристрастей проаналізувати трагічні помилки нашої влади 2004-2009 рр., зробити логічні й раціональні висновки і сказати, як далі бути українському суспільству.

На диво, у нас усе робиться навпаки – кожному мильному потягненню і кожній помилці у нас намагаються дати ідеологічне і політичне виправдання, що кидає суспільство у вир самозвинувачень і ще більшого протистояння.

Велику працю Євгена Коновальця після розколу зведено до посередності, його роздріблений твір опинився на маргінесі українського політичного й громадського життя, від чого страждає весь український політикум.

Чи хтось з керівників двадцяти націоналістичних груп застановився в цю світлу річницю, як можна б їх перетворити на одну, нехай не об’єднану, але потужну силу, щоб у всіх починнях іти разом, а не кожному окремо, з іншими національно-демократичними групами, організаціями і партіями?

Сьогодні ми опинилися в такій ситуації, що з омріяної нами Україна перетворилася на ірраціональну, парадоксальну, на таку, якій майже неможливо повірити логічно і раціонально мислячій молодій людині.

Сьогодні потрібно справжнього героїзму, щоб повірити в Україну, в яку ще так недавно вірили Чорновіл, Стус, Симоненко, Світличний, Сверстюк, Дзюба і багато інших. Для цього треба в першу чергу переступити рубікон упереджень і внутрішньої нетерпимості.

Справа, за яку загинув Євген Коновалець, ще не стала дійсністю. Шлях до осягнення мети, в ім’я якої він загинув, ще довгий і нелегкий. Сьогодні, після двох етапів: етапу Симона Петлюри – збройної боротьби за державність, етапу Євгена Коновальця – революційно-підпільної боротьби – українство опинилася на третьому етапі боротьби вже в самостійній Україні. Це боротьба за людські й національні права того народу, який виборов цю державу. І ця боротьба триватиме.

Відійдуть одні, на їхнє місце прийдуть інші, більш завзяті. Так, як було за радянських часів: гинули одні, на їхнє місце приходили інші. Коли загрожене майбутнє народу, тоді боротьба ведеться за те, що в цього народу опинилося в найбільшій небезпеці.

В українській державі, український народ опинився перед загрозою втратити власну національну ідентичність. Це та загроза, з якою боровся Євген Коновалець.

У ХХІ ст. у всіх без винятку країнах світу мова, культура, історія, національна ідентичність перестали бути дискусійними. Це самозрозумілі явища. На жаль, ми інші.

За словами поета “ми пізні, найпізніші з усіх”, і тому саме нам потрібне переосмислення самих себе і нашої дійсності, щоб не бути “найпізнішими з усіх”, а вирватись, боротись і перебороти, щоб стати одним з передових народів світу.

Осип ЗІНКЕВИЧ, голова видавництва “Смолоскип” 

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki

Tags: , ,



Напишіть відгук

Свіжий випуск

Газета 'Козацький край' номер 3 від 29 грудня  2019

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2020’.Вільне Козацтво Холодного Яру