Іван Франко: письменник, журналіст і громадський діяч

Дата: 28.05.2012
Автор:

Перші літературні твори Франка — вірш «Народна пісня» (1874) і повість «Петрії і Довбущуки» (1875) були надруковані в студентському часописі «Друг», членом редакції якого він став з 1875 р. Активна громадсько-політична й видавнича діяльність та листування з Михайлом Драгомановим спричинили арешт письменника за звинуваченням у належності до таємного соціалістичного товариства. Після відбутого ув’язнення співпрацює з польською газетою «Praca», знайомиться з працями Карла Маркса й Фрідріха Енґельса та разом з М. Павликом засновує 1878 р. часопис «Громадський Друг», який після конфіскації виходив під назвами «Дзвін» і «Молот».

1880 р. Франка вдруге заарештовують, обвинувачуючи в підбурюванні селян проти влади. Після трьохмісячного ув’язнення Франко перебував під наглядом поліції і був змушений припинити навчання в університеті.

Перший період творчості Франка визначають його політичні поезії, своєрідні народні гімни: «Каменярі» (1878), «Вічний революціонер» (1880), «Не пора…» (1880) та ін., а також повісті «Boa constrictor» (1881), «Борислав сміється» (1881), «Захар Беркут» (1882) та низка літературознавчих і публіцистичних статей.

У 1881 р. Франко став співвидавцем часопису «Світ», після закриття (1882) якого працював у редакції часопису «Зоря» й газеті «Діло» (1883—1885). Зневірившись у співпраці з галицькими народовцями, Франко спільно з діячами Старої Громади пробував заснувати власний незалежний орган («Поступ») і з цією метою двічі їздив до Києва — 1885 і 1886 рр. Тут він зустрічався з визначними громадсько-культурними діячами, зокрема М. Лисенком, М. Старицьким, Є.Трегубовим, П. Житецьким та ін.; познайомився зі своєю майбутньою дружиною О. Хоружинською і в травні 1886 р. взяв з нею шлюб у Павлівській церкві Колегії Павла Галагана. Одруження Франка-галичанина з українкою з «Великої України» сприймалося тодішініми киянами як уособлення духовної і політичної єдності Західної та Східної України.

Після невдалих спроб заснувати власний український часопис Франко був змушений вдатися до співробітництва у польській пресі, яке давало хоч невеликий, зате стабільний прибуток. Зокрема був довголітнім співробітником польської газети «Kurjer Lwowski» (протягом 1887—1897 рр.), дописував до «Przyjacielа Ludu» й австрійської «Die Zeit». Період десятилітньої праці в польській пресі Франко назве пізніше «наймами у сусідів».

1888 р. Франко деякий час працював у часописі «Правда». Зв’язки з наддніпрянцями спричинили третій арешт (1889) письменника. 1890 р. за підтримки М. Драгоманова Франко стає співзасновником Русько-Української Радикальної Партії, підготувавши для неї програму, та разом з М. Павликом видає півмісячник «Народ» (1890—1895 ). У 1895, 1897 і 1898 рр. Радикальна Партія висувала Франка на посла віденського парламенту й галицького сейму, але — через виборчі маніпуляції адміністрації і провокації ідеологічних та політичних супротивників — без успіху. 1899 р. в Радикальній Партії зайшла криза, і Франко спільно з народовцями заснував Національно-Демократичну Партію, з якою співпрацював до 1904 р., а відтак покинув активну участь у політичному житті. На громадсько-політичному відтинку Франко довгі роки співпрацював з М. Драгомановим, цінуючи в ньому «європейського політика». Згодом Франко розійшовся з Драгомановим у поглядах на соціалізм і в питанні національної самостійності, закидаючи йому пов’язання долі України з Росією («Суспільно-політичні погляди М. Драгоманова», 1906 р.).

Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви «українці» замість «русини» — так традиційно називали себе корінні галичани. В «Одвертому листі до галицької української молодежі» (1905) Франко писав: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…».

Останні роки життя

З 1908 р. стан здоров’я Франка значно погіршився, однак він продовжував працювати до кінця свого життя. За останній період він написав «Нарис історії українсько-руської літератури» (1910 р.), «Студії над українськими народними піснями» (1913 р.), здійснив велику кількість перекладів з античних поетів. 1913 р. вся Україна святкувала сорокарічний ювілей літературної праці Франка.

Період останнього десятиліття життя Франка — дуже складний. «Протягом 14-ти днів я не міг ані вдень, ані вночі заснути, не міг сидіти, і, коли, проте, не переставав робити, то робив се серед страшенного болю» — писав Іван Франко. За таких обставин за неповний рік до смерті Франко створив 232 поетичні переклади й переспіви, обсягом близько 7000 поетичних рядків.

Помер Іван Франко 28 травня 1916 р. у Львові. Через два дні відбулося кількатисячне урочисте прощання на Личаківському цвинтарі. Спочатку письменника поховали в чужому склепі, і лише через 10 років останки Франка були перенесені в окрему могилу, відому своїм пам’ятником (споруджено 1933 р.), на якому Франко-каменяр «лупає сю скалу».

 

За матеріалами інтернет-ЗМІ підготував Ігор АРТМЕНЕКО

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki


Напишіть відгук

Свіжий випуск

Газета 'Козацький край' номер 2 від 12  квітня  2019

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2019’.Вільне Козацтво Холодного Яру