Таким Василь Кук був наприкінці Другої світової. Та для нього війна тоді ще не скінчилася...
Є цікава деталь у біографії того, котрого навіть енкаведисти у своїх мемуарах називали “останнім із могікан” і “ворогом, гідним поваги”. Хоча книжки радянських часів нав’язливо розповідали про “бандерівців”, як про тих, хто воював лише на Західній Україні, та 9 травня 1945 року той самий Василь Кук, який став останнім головнокомандувачем УПА, зустрів у самому центрі України, на Черкащині – в Умані, у бойовому підрозділі УПА-Південь.
Ось як він сам про це згадував: “Того дня (в Умані) ми випустили дві листівки – від імені УПА і Романа Шухевича та від імені ОУН. Листівки містили вітання – всім жителям України з перемогою над фашизмом. Там ще підкреслювалося, що водночас із гітлерівським імперіалізмом потрібно перемагати й імперіалізм комуністичний. Ми зверталися до бійців Червоної Армії – нагадували, що боролися з ними проти фашистів плечем до плеча і закликали їх повернути зброю проти експлуататорів з більшовицької номенклатури”.
Через п’ять років після цього Василь Кук очолив повстанську армію і був останнім її головнокомандувачем – до травня 1954 року, коли його схопили разом із дружиною…
www.pres-centr.ck.ua
