15 лютого 1930 року, оточений більшовиками, загинув отаман Степан Блажевський

Дата: 15.02.2012
Автор:

У Теофіла Блажевського було п’ятеро синів і дві дочки (Ольга і Катерина). “Троє старших дяченків – Михайло, Микола та Степан – пішли протоптаною батьківською стежкою – вступили до Черкаського духовного училища (бурси)”. Напевно, тією ж стежкою попрошкували б і молодші сини – Андрій та Сашко. Та 1919 року на Черкащину прийшла червона російська орда. “Цю нову владу Теофіл сприйняв як пришестя сатани, тож і благословив синів на боротьбу з його слугами”, – писав перший український дослідник повстанської родини Блажевських Андрій Тегерешвілі.
Повоювавши під проводом Юрка Тютюнника, старші брати подалися до Холодного Яру. Діяли у загоні Ларіона Загороднього. 1922 року співпрацювали з городищенським отаманом Антоном Грозним. Після того як Грозного 18 жовтня 1922 року було вбито, Блажевські очолили рештки його козацтва. Відділ знову почав зростати. До Блажевських приєднувалися хлібороби Ксаверового, Орловця, Буди-Орловецької, Хлистунівки, сіл Шполянщини.
Терористичні групи Блажевських були мобільні та активні. Вони забирали каси совєтських установ, зупиняли поштові та пасажирські потяги, відбирали зброю у червоноармійців, розстрілювали політпрацівників та чекістів. Найбільш впевнено партизани порядкували на ділянках залізниці Носачів – Цвіткове, Цвіткове – Шпола, Володимирівка – Перегонівка, на станціях Завадівці та Городищі.
Не дрімали і більшовики. 1923 року вони вистежили Миколу Блажевського і арештували його, але вже у травні він утік з Черкаського ДОПРу.
Боротьба продовжувалась. Активність загону не спадала і 1924-го, і 1925 року.
Під час колективізації загін поповнювала молодь “розкуркулених” родин, зокрема ксаверівських сімей Шевченків, Нещадимів, Снігурів знайомий голос Родіона Сіренка.
За Блажевськими полювало багато різних ударних груп. Хто тільки не переслідував партизанів – чекісти, міліціонери, комсомольці, сільські активісти, навіть військові частини. Червоні буквально наступали на п’яти. Вони вбили Володимира Нещадима, полонили Матвія Коваля, Василя Шаповала, Михайла Карпенка, Василя Нещадима. А 1925 року у перестрілці під Сингаївкою вбили Миколу Блажевського (його поховали на православному цвинтарі у Шполі). Під час нападу на пошту в Городищі було смертельно поранено і Михайла Блажевського. Двічі кулі влучали в Степана Блажевського, але щоразу йому вдавалося відірватися від погоні…
Міліція та її поплічники взяли партизанів в облогу. В одній із сутичок в урочищі Ламані Гори (між Городищем і Млієвом) проти ночі 12 лютого 1930 року було вбито Павла Шевченка, помічника Степана Блажевського, а самого отамана поранено. Три дні йшли по кривавих слідах запроданці, винюхуючи, де сховався отаман. Вранці 15 лютого на околиці Хлистунівки опричники оточили скирту, в якій ночував Степан. Під час бою отаманові вдалося застрелити одного запроданця.
Коли набої закінчилися, Степан учинив самогубство. В цьому бою загинув і його помічник Снігур.
15 лютого у перестрілці комнезамівці поранили й Андрія Блажевського, але йому вдалося врятуватися. Та ненадовго – його видав зять, чоловік сестри Катерини. Він хотів урятувати дружину та дитину, яких москалі кинули в тюрму.
Андрій переховувався у с. Терешки Шполянського району. Тут його 8 березня 1930 року і захопили зненацька. Він відстрілювався, а коли скочив із горища у сіни, щоб вишмигнути з хати, його таки підловили на приціл… За кілька секунд після поранення він вмер, але нагана з рук не випустив.
Після вбивства Андрія арешти не припинилися. У справі Блажевських червоні притягнули до відповідальності близько чотирьох десятків мешканців Городищенського, Шполянського, Корсунського та Ротмістрівського районів. Нібито у цьому допоміг чекістам колишній повстанець Василь Нещадим.
За свідченням працівника карного розшуку С. Ткаченка, остаточно “націоналістичну банду Блажевських” вдалося знищити у січні 1931 року…
Найменший із братів Блажевських, Сашко, коли батька вислали в Сибір, виїхав із родиною сестри Катерини на Донбас, де працював на шахті. Батькову ж хату відібрали ще 1927 року. В ній відкрили шкільну майстерню і їдальню…. У 40-х зник Олександр. Більше про нього ніхто нічого не чув. Не повернувся з Сибіру і Теофіл Блажевський.
Так сумно закінчилася історія видатного повстанського роду: Михайло, Микола, Степан та Андрій Блажевські загинули парубками, а вісток про долю Олександра і досі не чути. Їхня сестра Ольга померла молодою. Лише Катерина пустила гілочку роду Блажевських, але додала її до генеалогічного дерева іншої родини.

З книги Романа КОВАЛЯ «Коли кулі співали»

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki


Напишіть відгук

Свіжий випуск

Газета 'Козацький край' номер 2 від 12  квітня  2019

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2019’.Вільне Козацтво Холодного Яру