Отаманові Зеленому – 125 років!

Дата: 15.12.2011
Автор:

З нагоди 125 років від дня народження Данила Терпила (отамана Зеленого) історичний клуб “Холодний Яр” запрошує на слідуючі заходи:

17 грудня, 16.00 – Вечір пам’яті отамана Зеленого у Культурно-мистецькому центрі Києво-Могилянської академії, ( м. Київ, вул. Іллінська, 9)

18 грудня, 12.00 – Урочисте відкриття меморіальної плити у підніжжя пам’ятника отаманові Зеленому ( с.Трипілля, Обухівський район, Київська область)

18 грудня, 13.00 – Презентація 2-ого видання книжки  Романа Коваля ” Отаман Зелений”  ( с.Трипілля, Обухівський район, Київська область, сільська рада)

18 грудня, 17.00 – Вечір пам’яті отамана Зеленого в Обухівському історично – краєзнавчому музеї ( м.Обухів, Київська обл., вул.Київська, 14)

Біографія

Народився Данило Терпило 16 грудня 1886 року в селі Трипілля (тепер Обухівського району, Київської області). Закінчив церковнопарафіяльну школу і двокласне земське училище. Навчався в Житомирській школі прапорщиків.

Під час революції 1905 – 1907 років став членом гуртка соціалістів – революціонерів, який очолював з 1906 року. Впершее арештований 1907 року. Просидів у в’язниці три місяці. Вдруге арештований 22 вересня 1908 року. За антиурядову діяльність і засланий у Холмогори, Архангельської губернії на три роки. Брав участь у першій світовій війні: у 914 – 1917 роках мобілізований до російської армії. Проходив службу на Західному фронті.

У  1917 році повернувся в Україну. 1917 року навчався в Житомирській школі прапорщиків, де в той час викладав сотник Никифор Авраменко ( автор кники “Спомини запорожця”).

Після Жовневого перевороту трипільці визнали владу Центральної Ради. Відновлена Іваном Гавришем та Данилом Терпилом Трипільська організація соціалістів-революціонерів мала великий вплив на околиці: Трипільську, Черняхівську, Германівську, Обухівську та Великодмитрівську волості. В той час Данило Терпило з товаришами і закладали мережу майбутнього повстанського руху: структура війська, старшини, зброя, місця збору, агентура, оповіщення та все інше, що входить в поняття забезпечення мобілізаційної готовності.

В березні 1918 року в Трипілля зайшли кайзерівці й гетьманці. Ліберально налаштована українська інтелігенція зайняла антигетьманську позицію.

Агітував за Центральну Раду. У листопаді 1918 брав участь у повстанні проти гетьманського уряду на Трипільщині.

21 листопада вояки Данила Терпила розгромили Трипільську гетьманську варту. Тоді його загін становив близько 4000 селян.

В листопаді 1918 року, визнавши верховенство Директорії УНР, створює трьохтисячну Дніпровську повстанську дивізію, яка спільно із загонами Петлюри та січових стрільців в грудні 1918 року займає Київ.

В грудні розпустив дивізію. В січні 1919 знову збирає армію та співпрацює з червоними, проте після спроби червоних реформувати загони Зеленого на зразок Червоної Армії, змінює рішення.

На початку січня 1919 р. із середовища партій, що входили до складу уряду Директорії, виділилися фракції: з УСДРП — «незалежники», а з УПСР — ліві есери. Всі вони визнали Радянську владу в Україні. В Трипіллі на повітовому селянсько-козачому з’їзді Зелений заявив, що його устрімлення розійшлися з політикою Директорії і він вступає з нею в конфронтацію. Після з’їзду повстанці навколишніх волостей почали збиратися в Трипіллі. Через кілька днів у Григорівці було скликано другий повітовий з’їзд, на який прибуло 80 делегатів. З’їзд обрав повітовий виконком і командиром загону затвердив Зеленого. Пізніше загін було найменовано — Перша Київська Радянська дивізія.

Агресія більшовицької Росії і безчинства Муравйова в Києві, коли до стінки ставили за українське слово і вишиванку, змінили позицію отамана. В квітні 1919 року він розпочав боротьбу з російською комуністичною окупаційною владою, яка ще в березні оголосила його поза законом.

Розчарувавшись у політиці Радянської Росії, займає Трипілля та вбиває там більшовицьких агітаторів. Отаман Зелений увійшов до підпільного Всеукраїнського ревкому. У зверненні «До селян і робітників України» наголошувалося: «Ми домагаємося такого: — Україна мусить бути незалежною…». Загони Зеленого отримали назву «Першої Київської дивізії». Тоді ж було утворено на Васильківщині й «Другу Київську повстанську дивізію» ( отаман Марко Шляховий ). Ці дві дивізії були зведені в «Перший повстанський кіш», який очолив отаман Зелений. І вже влітку район Трипілля-Васильків- Мотовилівка-Кагарлик повністю перейшов до рук повстанців.

Більшовицька влада кинула в травні 1919 року проти повстанців зведений загін числом у 21 тисячу вояків Червоної Армії. Червоні задіяли проти повсталих навіть Дніпровську флотилію. Зазнавши поразки, Зелений відступив з Трипілля аж в Переяслав, переправившись через Дніпро. Там його загони з’єдналися з військами отамана Григор’ва.

Але вже в ніч з 26 на 27 червня 1919 року червоні були вибиті з Трипілля 1-м полком Підкови (полковник Максим Удод) та 2-им полком під керівництвом Максима Терпила — двоюрідного брата Зеленого.

Зелений воював проти більшовиків на території Васильківського, Фастівського, Ржищевського, Обухівського та Переяславського повітів сучасної Київської області, а також на території Чернігівської, Полтавської і Подільської губерній.

У Переяславі 15 липня 1919 р. отаман Зелений урочисто, в присутності місцевого люду та свого війська, скасував Переяславську угоду 1654 року про «возз’єднання» з Московією. В цей час його сили вимірювались близько 30 тисяч козаків і старшин.

У вересні 1919 року Зелений з одним із загонів відбув до Кам’янець-Подільського, де зустрічався з урядовцями Директорії і особисто з Симоном Петлюрою. Після цього отаман Зелений провів у своїх військах нараду, де було ухвалено визнання Української Директорії за верховну владу.

31 серпня 1919 року білогвардійці Денікіна захопили Київ. Всю осінь отаман Зелений воював з денікінцями, очоливши велику партизанську армію, в якій нараховувалося до 30 тисяч вояків. Зоною діяльності партизанських зелених загонів стали Чигиринський, Черкаський, Канівський і Звенигородський повіти. Зелені вибили денікінців з Кагарлика, а 11 жовтня 1919 року їм вдалося на деякий час захопити і Київ.

У жовтні 1919 року Зелений вступив у бій з деникінцями і був тяжко поранений: бій стався неподалік Канева. Дорогою до Трипілля отаман помер у селі Стрітівка.

Похований у Трипіллі на березі річки Красної на кутку Заброди. Могила не збереглася.

 Матеріал з Вікіпедії.

Стаття “Шабля отамана Зеленого кришила на гичку і червоних, і білих зайд. За жовто-блакитний стяг над рідною Україною”. ( Читати у №18 від 5 грудня 2011р., газета “Козацький Край”).

 

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki


Напишіть відгук

Свіжий випуск

Газета 'Козацький край' номер 2 від 12  квітня  2019

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2019’.Вільне Козацтво Холодного Яру