Внучка Горліса-Горського: «Хочу бути козаком! В старі часи я не всиділа б удома – взяла б у руки шаблю…»

Дата: 30.10.2011
Автор:

Ляля Лісовська – людина з вольовим обличчям і покрученим пасмом чорного волосся, яке спадає на обличчя. Під час нашої розмови пані Лісовська зауважує, що воліла б бути козаком, а я заперечую, що козаки – чоловіки, а жінкам долею відведено бути берегинями. Вона ж заявляє: мовляв, у старі часи вдома точно б не всиділа  – взяла б у руки шаблюку. Мабуть, саме тому те непокірне чорне пасмо так неймовірно схоже на козацького «оселедця». А ще – Ляля Лісовська дуже схожа зовні на свого дідуся, Юрія Городянина-Лісовського, автора славетної книги «Холодний Яр», відважного старшини холодноярських козаків-повстанців, знаного під псевдонімом Горліс-Горський…

Житло й робота пані Лісовської – в Лондоні, мама і донька – в США, а душа – в Україні. Назвати цю жінку іноземкою – язик не повертається, хоча її знання української мови й обмежується десятком наших слів. На Покрову ми мало спілкувалися з нею в Холодному Яру – вистачало клопотів, а часу як завжди – ні. Вона уважно спостерігала за реконструкцією бою між холодноярцями і будьонівцями. Опісля ж сказала, що самій кортіло бути учасником бою і взяти до рук нагана, як колись дідусь його брав… Краще поспілкуватися вийшло вже в Черкасах, звідки вона збиралася транзитом через Київ вирушати до Львова.  Розмовляємо з допомогою перекладача. Пані Лісовська зразу ж категорично заявляє: скоро їй стане легше спілкуватися українською, бо вивчення рідної мови – для неї завдання номер один. Втім, так само першочерговою метою Ляля Лісовська має й  отримання дозволу на проживання в Україні. Мріє оселитися у Львові, а як назбирає достатньо грошей – придбати ще й хату в чигиринській Медведівці, щоб влітку жити в місцях, де воював дідусь, а на зиму перебиратися до міста, де він написав «Холодний Яр»…

Розмову починає зі споминів про дитинство. Народилася у  сонячному штаті Каліфорнія, а коли мала всього 4 роки, родина перетнула океан і оселилася в туманному Лондоні. Так пізніше й склалося її життя – у поїздках між цими двома країнами.  Мама Лялі, єдина донька Горліса-Горського Леся, розповісти про нього Лялі могла мало. Тато загинув усього через декілька днів після її народження, тож і сама знала про нього тільки з оповідок мами. У 18 років Ляля певний час жила з бабусею – і та з гордістю оповідала внучці про її дідуся. «Казала, що дідусь був відомим письменником і справжнім героєм, – оповідає Ляля. – Торік я приїхала в Україну, дізналася про дідуся ще більше і дуже щаслива тим, що його так шанують на Батьківщині». Саме у 18-річному віці Ляля твердо вирішила, що буде справжньою українкою, а не тільки за походженням. Розуміла – те прагнення від дідової крові, що тече в її жилах і змушує бути не схожою на інших – починаючи з парти у школі і в коледжі…

Ляля Лісовська багато зробила для української діаспори в Лос-Анджелесі, зокрема, сприяла створенню культурного центру «Кафе Україна» – оформила його в українському стилі, викупила в місцевій українській церкві частину вишиваних рушників і прикрасила ними стіни… Тепер тут збирається українська за походженням молодь. Ляля каже –українці Лос-Анджелеса в більшості своїй пристойно володіють українською мовою, громада має власну суботню школу, де вичають мову, історію, культури й традиції України…

Сама Ляля в першу чергу – художник. Викладала в університеті, навчала студентів мистецтва перформенсу і соціальної скульптури. Тому подорожуючи нині Черкащиною, вбирала в себе всі яскраві осінні барви місцевості, де воював дідусь. Розповідає, що побувала у Мотриному монастирі й у навколишніх селах. Особливо ж їй полюбилася звивиста дорога між Холодним Яром і Кам’янкою й пейзажі обабіч неї. А понад усе – Дуб Залізняка. Коли художниця згадує про нього, в її очах з’являється вогник, вона з пристрастю вимовляє українською: «Ду-у-уб!» і широко розводить руки, наче обіймаючи тисячолітнє могутнє дерево, яке давно стало одним із символів українського козацтва… Вважає добрим знаком те, що неподалік від Дуба, на околиці хутора Буда зводиться козацька церква Петра Калнишевського. Говорить, що в цьому дуже багато символізму. Від себе ж додам: думаю, надзвичайно символічно й те, що під час перебування на Чигиринщині внучка Горліса-Горського знялася у невеличкій жіночій ролі в фільмі про того ж таки Горліса-Горського. Сама вона ці дні зйомок з 14 по 16 жовтня згадує із захопленням – каже, що мала страх лише перед акторським дебютом і гордість за те, що сприяє створенню  часточки пам’яті про дідуся.

Ті враження Ляля повезе нашим в американській та англійській діаспорі – хоча й не скоро, бо планує ще чотири місяці провести на Галичині, збираючи максимум інформації про львівський період життя Юрій Горліса-Горського. Цікаво, що зупиниться там у друзів – саме в тому будинку, де колись жив її дідусь-письменник.

Паралельно займається пошуком меценатів, які допомогли б з виданням «Холодного Яру» англійською мовою – це допомогло б ознайомитися з твором наймолодшій частині закордонної діаспори та й корінним жителям Європи й Америки – теж.  Наразі англійською вже перекладена перша частина твору. Внучка Горліса-Горського залишатиметься місточком між Україною і справжніми її патріотами, яких доля закинула за кордон. Оселившись в Україні, планує популяризувати за рубежем твори наших художників. До речі, одну виставку українських картин в Лос-Анджелесі вже організувала. Для себе ж вже бачить тему картини = з нетерпінням чекає зими, бо саме в цю пору хоче власноруч намалювати Дуб Залізняка – завіяний снігом так, як майже сотню років тому, коли в Холодному Яру під час Зимового походу Дієвої армії УНР залишився на лікування один із найславетніших старшин українського війська – для когось легендарний Горліс-Горський, а для неї – просто рідний до щему в серці дідусь. Рідний, бо хоч не мав змоги бодай раз доторкнутися до внучки рукою, та передав їй у спадок найдорожче – справжній український дух…

Всюди з собою Ляля Лісовська носила український віночок зі стрічками. А в Черкасах з квітами прийшла до пам’ятника Шевченкові, який написав знамениті слова:» І повіє вогонь новий з Холодного Яру…»

 У новому документальному фільмі про Юрія Горліс-Горського його внучка зіграла епізодичну роль. На фото вона – з дідусевою книгою і поруч з номером «Козацького краю», присвяченого Горлісу-Горському

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 FOTO

 

Олег ОСТРОВСЬКИЙ

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki


Напишіть відгук

Свіжий номер

Газета 'Козацький край' номер 10 від 16.11.2017

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2017’.Вільне Козацтво Холодного Яру