19 січня 1891 року у місті Яворові на Львівщині народився Омелян Сеник (псевда: Грибівський,Канцлер). На початку Першої світової війни 1914–1918 років вступив до австрійської армії, згодом — сотник Галицької армії. З 1921 — член Української військової організації (УВО), входив до Начальної та Крайової Команди УВО, член «Летючої Бригади» УВО.
З лютого 1928 до кінця 1929 — 9-й крайовий Командант УВО. Деякий час — головний редактор органу УВО «Сурма». З 1927 — член Проводу українських націоналістів. У 1929 Сеник був делегатом Першого Конгресу українських націоналістів у Відні. У 1930 роках — член Вищого (чотириособового) Проводу ОУН. В організації відповідав за внутрішню політику і вів організаційну роботу. У 1930 році Сеник здійснив ряд організаційних поїздок до США, Канади, Аргентини, Бразилії.
В 1934 у Празі поліція захопила так званий «Архів Сеника», який містив відомості про підпільну діяльність ОУН. Це стало причиною численних арештів членів організації, а сам «Архів» — одним з головних документів звинувачення на Варшавському процесі 1935-36. Сеник був запідозрений у зраді, але Революційний трибунал ОУН цього не підтвердив. Омелян Сеник був головуючим на II Великому Зборі ОУН у Римі 26 серпня 1939 р.. У 1940 група провідних діячів ОУН почала вимагати відставки Сеника та Ярослава Барановського, що спричинило внутрішню кризу в ОУН і призвело до розколу організації. На початку радянсько-німецької війни 1941-45призначений керівником Основної похідної групи ОУН (А. Мельника), яка мала дістатися Києва і проголосити державність України.
Загинув 30 серпня 1941 року внаслідок теракту в Житомирі разом із Миколою Сціборським. Похований 2 вересняна подвір’ї Спасо-Преображенського собору Житомира в спільній могилі з Миколою Сціборським.