Генерал Армії УНР Гаврило Базильський
Гаврило Базильський народився 25 березня (6 квітня за н.ст.) 1880 року в Соколівці Уманського повіту. Його рід походив із сусіднього села Кищинці, а перші предки майбутнього українського генерала, які були згадані у письмових документах ХVIII століття – брати-гайдамаки Базильщуки.
У вересні 1900-го 20-річний Гаврило Базильський вступив на військову службу «однорічником 2-го розряду» до 175-го піхотного Батуринського полку, що тоді дислокувався в Умані. Восени 1902 року зарахований юнкером Чугуївського піхотного училища, яке закінчив у квітні 1905 року в чині підпоручика. У мирний час проходив службу в піхотних полках, що дислокувалися у Санкт-Петербурзі, Кам’янці-Подільському й Умані. Зрештою, восени 1912-го став викладачем чотирикласного міського училища в Маньківці (Черкащина). Всього два роки практично суто цивільного житття – і розпочалася Перша світова війна… Поручик Базилевський воює проти німців у складі 258-го піхотного Кишинівського полку. Всього за 5 днів жорстоких боїв у жовтні 1914 року під селом Урож на Галичині, уманчанин здобув репутацію надзвичайно хороброго офіцера. В ті дні він особисто очолив успішну атаку роти, був нагороджений іменною Георгіївською зброєю і позачергово отримав звання капітана.
Пізніше були нові бої, контузії, поранення… Навесні 1917 року Базилевський вже командує Кишинівським полком, а на початку літа того ж року отримує погони полковника.
Революцію ветеран Першої світової зустрічає вже як досвідчений бойовий офіцер, нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня, Георгіївською зброєю, солдатською відзнакою Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою і всіма бойовими орденами до Святого Володимира ІІІ ступеня «з мечами та биндою». Мав блискучі атестації начальства.
У 1917 році став ініціатором українського військового руху у 65-й піхотній дивізії, до складу якої входив 258-й Кишинівський полк. 23 червня Базильський підписує постанову про закладання українських бібліотек при кожному батальйоні. Влітку організував український курінь у складі свого полку. Для українізації об’їздив два корпуси 9-ї російської армії, йому в цьому сприяв Спиридон Білецький, комісар Центральної Ради при ІХ-й російській армії. В кінці 1917 року українізував дивізію.
На початку 1918 року Базильський повів «український збірний відділ» в кількості 10 000 багнетів, 500 шабель, 10 гармат і 3 автопанцерників з румунського міста Кимпулунг в Україну.
Після оголошеної Центральною Радою демобілізації більшість козаків і старшин розійшлися по домівках, Базильський рештки дивізії переводить навесні 1918-го до Умані (місця формування у 1914 році). До червня 1918 року — виконувач обов’язків начальника 65-ї піхотної дивізії Армії Української Держави. З 10 липня 1918 року — командир 42-го (згодом 32-го) пішого Сумського полку (колишнього 258-го Кишинівського) 11-ї пішої дивізії Армії Української Держави. Під час протигетьманського повстання Базильський підтримав Директорію. З грудня 1918 року — начальник 11-ї пішої кадрової дивізії.
Численні бої з великими втратами мали такий наслідок, що на основі 11-ї армії командування сформувало бригаду Південно-Східної групи, комбриг Базильський в квітні 1919 призначений виконувати обов”язки 8-го Катеринославського коша. В цей час певні українські частини зазнали інтернування, але ненадовго, в травні румуни переправили козаків на Волинь, однак, порушивши умови, зброї не повернули.
З червня 1919 року — командир 8-ї Запорізької дивізії, яка взяла безпосередню участь в боях за Староконстянтинів, Проскурів, Ярмолинці, Липовець та в наступі на Київ. Генерал Капустянський в спогадах зауважує, що 8-а дивізія в середині серпня біля Липовця полонила пів тисячі червоноармійців-московитів. 31 серпня дивізія пройшла переможним маршем вулицями Києва…
В перших числах вересня 1919 року 8-а Запорізька дивізія Базильського вирушає навперейми ворожим військам, причому довелося битися водночас і проти «червоних» і проти «білих» – Добровольчої армії Денікіна та червоноармійської групи Йони Якіра, яка прорвала фронт.
Під час затяжних і кровопролитних боїв Базильського звалив з ніг тиф, – захворівши, він передав командування дивізією, а його «запорожці» переправили командира на лікування на польську територію. Та вже у травні-липні 1920 року Базилевський знову в строю — командувач Запасових військ Армії УНР, що були переформовані у 1-шу Кулеметну дивізію, був начальником та інспектором цієї дивізії. З 5 жовтня 1920 року — генерал-хорунжий. На початку вересня призначений заступником командуючого Лівої групи Армії УНР, згодом — начальник 1-ї Запорізької стрілецької дивізії Армії УНР.
18 листопада переважаючі сили більшовиків змусили Ліву групу полишити Проскурів, а 21 листопада в складі Армії УНР перетнути польський кордон.
1-у Запорізьку дивізію було розміщено в таборі для інтернованих Пикуличі під Перемишлем, де українські командири організували культурно-освітній відділ, видавали друком декілька журналів та газету-тижневик, для жіноцтва діяла студія народної вишивки, яку вела Марія Базильська — дружина генерала — випускниця Смольного інституту. У березні 1921-го організовано табірний кооператив «Запорожець», прибутки від діяльності якого йшли винятково на благодійні цілі.
14 квітня 1921 року Базильський, намагаючись перебувати поза політикою, наказом по табору забороняє вступати військовим до політичних та громадських організацій.
У 2021 році відомий сучасний історик, дослідник Визвольної боротьби Андрій Руккас виявив у архівах надзвичайно цікавий лист-вітання, датований травнем 1921 року і підписаний Гаврилом Базильським.
У 1921-му християни східного обряду відзначали Великдень 1 травня. Святкували тоді Великдень й вояки Армії УНР, інтерновані у польських таборах. Командир 1-ї Запорізької стрілецької дивізії генерал Гаврило Базильський від імені своїх старшин і козаків привітав колег і друзів з 6-ї стрілецької дивізії.
При цьому він висловив побажання, аби “ці великі і святі дні для всіх нас були днями святкування нашої честі та мужності, що так необхідні для продовжування нашої дальнішої боротьби за славу і добробут нашої Батьківщини”.
Влітку 2012 року рішенням Соколівської сільської ради центральній площі села присвоєно ім’я генерала Армії УНР Гаврила Базильського. 29 липня на цій площі у рідному селі командувача Запорізької дивізії Армії УНР відбулось урочисте освячення встановленого благодійною ініціативою «Героїка» пам’ятного знаку воїнам Армії УНР. «Петлюрівський» хрест з білого каменю власноруч виготовив майбутній воїн бригади «Чорних запорожців» ЗСУ Олег Собченко, який загинув у січні 2023 року у новітній війні проти російських окупантів…
Після ліквідації таборів для інтернованих вояків у Каліші ветерани заснували Українську станицю, Базильський входив до складу управи Української станиці, керував культурно-просвітньою роботою. 1925 року став співорганізатором Українського військово-історичного товариства в Каліші. 1929 року за його сприяння викуплено у польського уряду українське кладовище у Каліші. Від 1936 року, як командир 1-ї Запорізької дивізії, входив до Головної Ради «Хреста Симона Петлюри».
Помер 17 жовтня 1937 року, похований у польському Каліші.
Вітальний лист від Гаврила Базильского з Великоднем 1921 року. Генерал вважав українські газети й українську культуру ефективною зброєю проти окупантів - не менш потужною від гармат…
