6 липня 1904 року в селі біля Івано-Франківська, у родині священика народився майбутній український політичний діяч, публіцист, один із ідеологів Організації Українських Націоналістів – Степан Ленкавський.
Навчався на філософському факультеті Львівського університету.
Від середини 1920-х рр. — активний учасник націоналістичного руху, провідний член Організації Вищих Класів Українських Гімназій, член проводу Союзу Української Націоналістичної Молоді.
В 1928 брав участь у редагуванні (разом з С.Охримовичем та І.Габрусевичем) першого нелегального націоналістичного видання для молоді — журналу «Юнак», був співробітником «Українського голосу» (1929—1932, Перемишль) і «Бюлетня КЕ ОУН на Західноукраїнських Землях (ЗУЗ)».
Учасник I Конгресу Проводу Українських Націоналістів у Відні (28 січня — 3 лютого 1929), один із 28 співзасновників ОУН.
З лютого 1929 увійшов до складу першого Проводу ОУН на ЗУЗ, був референтом ідеологічного відділу.
Автор «Декалогу» («Десять заповідей українського націоналіста», 1929), в якому виклав основні морально-етичні засади учасника національно-визвольних змагань.
Листопад 1930 — заарештований польською поліцією у Кракові і у вересні 1932 р., під час процесу «конгресівців» засуджений до 4 років ув’язнення.
1939 — після гітлерівської окупації Польщі та частини західноукраїнських земель увійшов до складу Проводу ОУН (Б).
1940 — у період розколу в ОУН від імені прихильників С.Бандери вів переговори з А.Мельником.
З квітня 1941 — референт пропаганди ОУН (Б).
29 липня 1941 р. — як один з ініціаторів проголошення Української держави у Львові був заарештований Гестапо і до 19 грудня 1944 р. ув’язнений у концтаборі Аушвіц.
У повоєнний час жив у Німеччині. Був членом Проводу Закордонних Частин ОУН, курирував військовий сектор ОУН (Б), її розвідку, контррозвідку, референтуру крайових зв’язків (К-3), створив і очолював «референтуру підсовєтських справ» (РПС).
1950–1951; 1959–1968 — очолював Провід ОУН, згодом керував відділом пропаганди і редагував газету «Шлях Перемоги».
В останні роки займався філософією (китайською, індійською, спадщиною Г.Сковороди, Канта, Шопенгауера, Шпенглера).
10 заповідей українського націоналіста (Декалог українського націоналіста)
Я дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя:
- Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за Неї.
- Не дозволиш нікому плямити слави, ні чести Твоєї Нації.
- Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань.
- Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба.
- Пімсти смерть Великих Лицарів.
- Про справу не говори з тим, з ким можна, а з тим, з ким треба.
- Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.
- Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації.
- Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять Тебе виявити тайни.
- Змагатимеш до поширення сили, слави, багатства й простору Української Держави.
