Де нині село Червона Слобода під Черкасами – там перше поселення було ще в І-ІІ столітті, рештки його віднайдено археологами наприкінці 1950-х років. Перше ж письмове свідчення про існування тут села під назвою Секава – на пожовклих аркушах документа, знайденого під престолом місцевої старовинної церкви.
Певний час Секава належала княжій родині Сангушків. До речі, багато представників цього знатного польсько-литовського роду були старостами Черкас і Канева. Найбільш відомим був Дмитро Сангушко, герой походів проти татар, який 1552 року став Черкаським і Канівським старостою. Сучасним слобідчанам цікаво буде знати, що рід Сангушків не згас – останній з представників по чоловічій лінії, Павло Сангушко живе то в Бразилії, то у Франції, де має нерухомість і вважається наслідником королівського престолу Литви, якби ця республіка раптом надумала відновити монархію.
1672 року Секава була зруйнована і пограбована разом з Черкасами татарською ордою. Легенда оповідає, що біля спаленого села оселилися 12 козаків-запорожців, а поруч з ними – невелика кількість мешканців Секави, які уціліли після ординського нападу. Нове поселення по обидва береги річки Саги, притоки Дніпра, назвали Слобода – так в Україні традиційно називалися козацькі селища, вільні від феодальних податків і засилля панів.
У який час до назви Слободи додалося слово «Цесарська» – ніхто точно не знає. За переказами старожилів, нібито їхав колись із загоном козаків з Черкас на Чигирин козацький писар, якого називали Цесарем. У дорозі він захворів і помер в селі, де його загін став табором. У 1822 році було знайдено поховання, у якому був козак в одязі з червоного сукна, а поруч з ним – чорнильниця й перо. Це вважали підтвердженням версії про походження нової назви села від імені (чи прізвиська) Цесар.
1913 року село Цесарська Слобода отримав чергову назву – Царська Слобода. Просто за співзвучністю: «Цесарська-Царська», а приурочили це перейменування до 300-річчя «дому Романових» – царської династії, яка століттями правила Московщиною і окупованими нею землями. На маленькій площі перед волосним управлінням тепер вже Царської Слободи ще й пам’ятник імператору поставили – як нагадування про те, що «царське око» з Москви зазирає і в це вільнолюбне українське козацьке село…
Після революції, у жовтні 1917 року в Царській Слободі постала перша національна рада, головою якої став Артем Шевченко. Окрім нього, до складу ради увійшли лікар Герболінський та священик Воронович. У досі темному й затурканому селі почало працювати українське товариство «Просвіта», очолюване Іваном і Степаном Ведулами та Борисом Гребінником. Вони створили бібліотеку української літератури і чудовий драмгурток. На сцені, тимчасово обладнаній у школі, було вперше виконано гімн «Ще не вмерла Україна»…
Та вже наступний, 1918 рік, приніс Царській Слободі багато лиха і часту зміну влади: спочатку її отримали більшовики, потім в село увійшли німецькі війська. Після них у серпні 1919 року Царську Слободу і сусідню Змагайлівку захопили денікінці – прибічники «єдіной і нєдєлімой Росіі», які люто ненавиділи все українське. Зовсім поруч був Холодний Яр, села якого так і не змогли захопити ні більшовики, ні німці. Зламала зуби об чорний холодноярський прапор з написом «Воля України або смерть!» і армія Денікіна. Безсила лють зупинених окупантів втілилася у репресіях до царськослобідчан і змагайлівців – за 4 місяці окупації «вєлікоросси»-денікінці спалили тут 22 двори і розстріляли близько 40 місцевих жителів. А взяти Холодний Яр так і не змогли…
Після повернення в село більшовиків у Царській Слободі просто в приміщенні колишнього монастиря було створено комуну «Муравище» – відтоді цей куток села так і зветься «Комуною». Що цікаво, до перейменування села з Царської на Червону Слободу справа дійшла лише в 1923 році – бо на відміну від пам’ятника царю, який в селі знесли вже давним-давно, сприймали перейменування швидше як формальність. Адже все рівно більшість місцевого населення Слободу як Цесарською не називало, так і Червоною називати не збиралося – нащадки козаків за старою звичкою казали між собою просто – Слобода. Після того, як на початку минулого століття село протягом десяти років тричі змінило свою назву – з Цесарської Слободи на Царську, а потім на Червону – місцеві жителі та мешканці сусідніх сіл і Черкас досі так і називають його частіше Слободою – як назване воно було понад три сотні років тому козаками-засновниками…
У ХХ столітті село ще не раз лихоманило. Під час Другої світової війни до армії у Червоній Слободі і Змагайлівці було мобілізовано абсолютно все чоловіче населення призовного віку – майже півтори тисячі чоловік. З них загинули більше 700 чоловік.
У жовтні 2000 року слобідський священик взяв до рук кувалду і поперебивав ноги пустотілому монументу Леніна в центрі села – так отець Іларіон хотів продемонструвати, що ера тоталітарної системи закінчилася.
Та в наш час зовнішні вороги України знову спробували позбавити її Незалежності – і знову воїни з Червоної Слободи вирушили на фронт російсько-української війни. Одна із вулиць Червоної Слободи нині носить назву на честь односельця-Героя – розвідник, гранатометник батальйону «Айдар» Ілля Ідель воював на Луганщині. Помер від ран у серпні 2014 року…
Віктор ВОЛЯ
