То не я сказав – Ататюрк. Десь у 1922-му році, коли нова модерна Туреччина тільки виборювала собі право на життя. Народні маси не можуть керувати державою. Народні маси – взагалі ніхто і ніщо без керманича і поводиря. Сучасні українські політики – лишень віддзеркалення широких народних верств України – часом кволих, часом байдужих, але переважно хитрих, продажних, шахраюватих і тотально русифікованих. Що живуть без віри, без надії, без мети, а головне – без ПРОЕКТУ нової модерної держави, бо їм така держава не потрібна. У них на це нема сил та натхнення. А у нас – є!
Всі, хто різними шляхами, в різні часи і за різних обставин ставав на шлях українського націоналізму, відчував на собі, який шалений опір починався з боку колись близьких тобі людей, друзів, родин, я вже не кажу про московітську пресу і ЗМІ, які й досі розкошують у моїй країні, намагаючись піддавати обструкції все, що містить бодай краплину українського націоналізму.
Справжній українській Україні оголошено війну в її власній хаті. “Ти шо, сошел с ума?”, “Зачєм тєбє ето надо?”, “Ти шо лучшє всєх?”, “Сіді нє висовуйся” – тільки й чується з усіх боків, коли ти заявляєш про свою громадянську позицію. І багато тих, хто повірив, відчув, зрозумів, надихнувся українством, від цього суспільного осуду, травлі у ЗМІ, брехні, гламурного куражу нітиться, зневірюється, піддається навіюванням і знову засинає, деморалізований танцями Марченко, на кістках Стуса, співами Лорак та Лободи перед кремлівськими холуями, маніпуляціями шахраюватих Мураєвих та Рабіновічів, відвертою брехнею нинішніх керманичів держави.
Лишаються найсильніші та найстійкіші. Натхненні життєписами Бандери, Шухевича, Сверстюка, Чорновола, Лук’яненка. Натхненні очима хлопців з колишніх добробутів: “Азову”, “Свободи”, “Правого сектору”, “Національних дружин” – там, де народжується нова УКРАЇНСЬКА ЕЛІТА, серед якої вже зростає модерний український Ататюрк. Ті ж, хто лишень самозванно називають себе елітою, – колишні менти і прокурори, їхні тюнінговані самки, вчорашні злодюги і шахраї, всі ці тлусі народні обранці з мутними очима, вся ця убога пострадянська наволоч буде спалена, як суха трава, очищуючим вогнем українського націоналізму, який тільки набирає своєї справжньої потуги і ще не заявив про себе на повну силу. Бо основні битви – ще попереду! А зараз – здоровий спосіб життя, фізичні навантаження, вишколи із зброєю, читання книг, спілкування з побратимами і карбування мрій, в яких Українська Нація – не збіговисько виплеканої телевізором гопоти та лінивого тупого люмпена, а гордий, войовничий народ, який веде вперед його еліта, зрощена на бойовому гаслі українських націоналістів “Україна – понад усе!”
“Моя релігія і віра – це моя турецькість. Озброєна нація – ось мій ідеал”, – казав Ататюрк на початку 20-х років минулого сторіччя і переміг, створивши на гнилих залишках Османської імперії модерну Туреччину з новою армією, освітою, соціальним устроєм та пошаною до людей культури. І цей приклад надихає!
Агов, де ти, український Ататюрку? Модерна нація готова стати поруч і підставити тобі плече. Україна чекає!
Антін МУХАРСЬКИЙ, Obozrevatel.com
