«Червоний» (2017)
Історичний фільм, що демонструє стик двох ідеологій. По-перше, це ідеологія головного героя Червоного, який все своє життя провів у боротьбі за незалежність. А з іншого – це радянська ідеологія.
Дія відбувається у ГУЛАГу вже після Другої світової війни, в 1947 році. Двоє українців – Данило Червоний і Віктор Гуров – потрапили в табір. У них абсолютно різні долі: один раніше був членом Української повстанської армії і народився на Заході України, а другий – радянський льотчик зі Сходу України, якому не дуже-то й близько поняття патріотизму. Але доля звела таких людей разом.
Жорсткий начальник табору майор Абрамов хоче знищити всіх “бандерівців” і ні перед чим не зупиниться. Тоді Данило Червоний очолює бунт в ГУЛАГу, який перетворюється на справжнє повстання. У каторжан майже немає шансів на успіх, проте у них є непереборне бажання змінити своє життя і перестати щодня проходити всі кола пекла.
“Червоний” – це історія кількох людей, які не змінили одним єдиним вчинком весь хід історії, проте однозначно вплинули на подальшу долю України.
«Жива» (2016)
Перший повнометражний фільм львівського режисера Тараса Химича. Історико-драматична стрічка «Жива» заснована на реальних подіях, про які розповіла Анна Попович. Вона і є прототипом головної героїні.
Стрічка розповідає історію, що відбулась 1949 року в Карпатах. Анна має надприродний дар – вона передбачає небезпеку. Рятуючись від загону МГБ, головна героїня потрапляє в табір українських повстанців. Там вона зустрічає свого друга дитинства – Ніко. Дар Анни дуже допомагає повстанцям у боротьбі з МГБ.
Більшість сцен фільму були відзняті саме в тих місцях Карпат, де відбувались реальні події. Головні ролі у стрічці зіграли актори Івано-Франківського драматичного театру: Ольга Кочмарик-Комаровська та Ростислав Держипільський. Один із саундтреків до фільму написав Сашко Положинський.
«Нескорений» (2000)
З кінцем Другої світової війни на теренах Західної України ведеться нерівна боротьба на два фронти: спочатку проти німецьких окупантів, а потім — проти більшовицької навали. У Карпатах продовжують збройну боротьбу знесилені, знекровлені, — але нескорені духом — збройні частини та невеликі боївки Української повстанської армії.
На чолі армії — легендарний генерал-хорунжий Роман Шухевич, знаний серед воїнів УПА як Тарас Чупринка.
Долю саме цього командира покладено в гостросюжетну й динамічну основу фільму Олеся Янчука. Це спроба художніми засобами донести до глядача правду про події воєнного та повоєнного часу на Західній Україні.
«Вишневі ночі» (1992)
Після вигнання фашистів із Західної України організація УПА починає боротьбу з радянською владою. Німці відійшли далеко на захід, у місті панували радянські війська. Вони принесли «братню» мову, свої порядки: постійну тривогу, атмосферу напруженого очікування лиха.
Умовна тиша розміреного життя, що іноді переривалось короткими перестрілками. Але це було лише прикриттям для підпільної діяльності армії нескорених, яка існувала поруч з радянською. Ця армія складалася з селян та військових і цивільних городян, які кинули виклик власним патріотизмом монстру на ймення НКВС.
У вирі цієї війни тісно переплелись долі двох протилежностей. Вона – відважна підпільниця, зв’язкова українського національного опору, він – офіцер окупаційних військ, мисливець за партизанами.
«Атентат: Осіннє вбивство в Мюнхені» (1995)
Фільм Олеся Янчука, що охоплює період від 1947 року, коли рейдові загони УПА з боями проривались за кордон. І до осені 1959-го, коли у Мюнхені від руки агента КДБ Богдана Сташинського загинув Степан Бандера.
Картина демонструє, як вигнанці й біженці навіть у важких умовах еміграційного життя об’єднувалися, вели просвітницьку, релігійну, громадську й політичну роботу.
«Білий птах з чорною ознакою» (1971)
У своїй третій режисерській роботі Юрій Іллєнко досліджує трагедію української родини Дзвонарів, яка живе у Карпатах неподалік від румунського кордону у важкі часи війни та терору (1937–1947). Троє братів грають у сільському ансамблі.
Проте боротьба між українцями-націоналістами, прибічниками нацистів та прибічниками радянської влади забирає одного учасника гурту за іншим. Петро приєднується до Червоної армії, Орест – до УПА, а Богдан лишається вдома. Долі братів переплітаються і в коханні, і в боротьбі.
В основі «Білого птаху з чорною ознакою» – класичний український наратив, у якому революція постає точкою, де сходяться і трансформуються долі людини і колективу. Попри цензурні обмеження, накладені на Іллєнка, фільм вражає глядача потужною режисурою і блискучою акторською грою.
«Залізна сотня» (2004)
Фільм Олеся Янчука за мотивами книги Юрія Борця “У вирі боротьби” змальовує події, що відбувались після Другої світової війни на Закерзонні. Ця територія є найзахіднішими українськими етнічними землями, які диктатор Сталін “подарував” комуністичній Польщі. Зараз там шаліють польські банди: палять, вбивають, ґвалтують.
У вирі цих трагічних подій і опинилася сотня бійців УПА на чолі з Михайлом Дудою – “Громенком”. Хоча сили були нерівні, поляки не могли впоратися з незламною “Залізною сотнею”. Відтак, за допомогою своїх зверхників-совєтів, поляки здійснюють поголовне виселення українців з метою позбавити повстанців ґрунту – підтримки населення.
В таких обставинах Головна Команда УПА видає наказ для сотні “Громенка” – вирушити в рейд на Захід, через Словаччину і Чехію перейти до Баварії, яку тоді контролювала американська військова адміністрація.
«Собор на крові» (2006)
Серіал «Собор на крові» розповідає історію українського національно-визвольного руху у боротьбі за соборність і самостійність своєї Батьківщини в період з 1919 по 1949 роки. Ця боротьба розглядається у фільмі як частина загальноєвропейської історії.
Адже Коновалець і Мельник, Бандера і Шептицький, Боровець і Шухевич жили і діяли в складній ситуації грандіозного геополітичного конфлікту гітлерівського Рейху, сталінської радянської імперії та Західних демократій.
Такий підхід дозволяє зрозуміти і осмислити підґрунтя подій і вчинків у загальнолюдському розумінні. А не з зашореної стереотипами точки зору.
«Страчені світанки» (1995)
З вогню в полум’я потрапити жителі західноукраїнських земель після закінчення війни. Більшовики прагнуть встановити свої порядки на знову окупованих ними землях Західної України. Місцевих змушували відмовитись від приватного господарства і працювати колективно, а деяких вагонами вивозили на північ Союзу.
Та знаходились і ті, хто не збирався просто так здаватись. УПА становить спротив їхній політиці. Заручником цієї війни “без правил” стає цивільне населення, а в першу чергу – родичі повстанців.
«Один в полі воїн» (2003)
Художній фільм режисерів Геннадія Вірсти й Олега Мосійчука відзнятий за спогадами жителів села Яворів, Косівського району, Івано-Франківської області.
За сюжетом стрічки, сержант Радянської Армії Роман Карпенюк приїздить на три дні у відпустку в рідне село Потоки, де мешкає його кохана дівчина Аничка. За кілька років до того Романа разом із батьками вислали на поселення до Сибіру, і лише тепер за свою бездоганну військову службу поневолювачам рідного краю він отримав можливість повернутися на малу батьківщину і зустрітися з коханою.
Проте шлях героєві переходить уповноважений НКВС, провідник українських повстанців і ватажок озброєних мародерів, до рук якого потрапила Аничка. Навколо пошуків нареченої Романом Карпенюком обертається весь подальший сюжет фільму.
