Душпастирство УПА мало традиції від капеланства в УГА і Армії УНР. Якщо в УГА в силу традицій капеланами були священики греко-католицької церкви (зокрема, капеланом УГА був і батько очільника ОУН, Андрій Бандера), то в Армії УНР переважали православні священики, здебільшого з УАПЦ. Водночас багато архієреїв в Україні, що були в єдності з РПЦ, активно підтримували уряд УНР, співпрацюючи з його міністерством віросповідань.
Протопресвітером військ УНР, начальником Управи Душпастирства (Головним Капеланом) Армії УНР в чині генерал-хорунжого, був призначений військовий священик Павло Пащевський, учасник Першого Зимового походу.
Традиції капеланів армії УНР продовжили душпастирі УПА в часи Другої світової війни та після неї.
Першою про себе заявила УПА «Поліська Січ» Бульби-Боровця. Ще напередодні війни Боровець зтоваришувався зі священиком от. Михайлом Симоновичем, якому допоміг збудувати храм в с. Карпилівка (Рівненська область), який діє й понині. Коли у серпні 1941р., захопивши м. Олевськ (Житомирська область), Бульба-Боровець проголошує там «Олевську Республіку», то от. Михайло Симонович стає фактично першим душпастирем УПА, забезпечуючи духовні потреби січовиків, освячуючи їхні заходи, стяги, надаючи молитовну підтримку під час присяги і т.д. Основні служби відбуваються в Свято-Миколаївському храмі м. Олевськ, який от. Михайло відновив після занепаду, вчиненого під час більшовицької окупації.
З часом, коли під натиском нацистів січовики змушені були відступити з Олевська в ліси Рівненщини, Бульба-Боровець в своїх спогадах згадує святкування Різдва Христового 1943 року, яке проводить душпастир от. Дем’ян, колишній сотник Армії УНР, лицар Залізного хреста, якого отримав від Симона Петлюри. Виступаючи з духовною промовою перед січовиками, так і тримав перед собою два хрести – один священика, а інший – воїна…
Більшість православних душпастирів УПА важко назвати «капеланами» в традиційному розумінні. Переважно це духовенство було на своїх цивільних приходах, і лише при потребі, виконували свій християнський подвиг, вирушаючи в ліс до боївок УПА, ризикуючи при цьому бути страченими німецькими, польськими або московськими окупантами. Для прикладу можна навести отця Йосифа, канонізованого РПЦ як Преподобний Амфілохій Почаївський – в той час він належав до Почаївської Лаври. Св. Амфілохій допомагав повстанцям цілительством. Адже крім молитовної сили, мав великий Господній дар зцілень…
Після серії каральних операцій нацистів на Волині, під час яких вони часто спалювали селян у церквах разом зі священиками, єпискоа УАПЦ Платон організував у Рівному підпільні курси військових священиків для УПА. Не припинив протистояння владі нацистів навіть після того, як начальник політичного відділу гебітскомісаріату Краузе прозоро натякнув йому, що має інформацію про те, що повстанці часто використовують храми для переховування зброї і поранених та для конспіративних зустрічей.
Після зміни нацистських окупантів на більшовицьких з 1944 року повстанська боротьба за незалежність не припинялась. А відповідно, православне священство Волині і Полісся несло свою душпастирську службу серед вояків УПА. За співробітництво з УПА, духовну опіку повстанців, надання їм матеріальної допомоги десятки священиків Волині й Полісся були репресовані радянськими органами НКВС після 1944 р. Арештованими й засланими у концтабори на 10–25 років, зокрема, були душпастирі М.Бичківський, В.Борецький, Ф.Бусел, І.Малишко, В.Калинчук, В.Кульчинський, А.Микульський, В.Пашкевич, М.Соболевський, Д.Соловей, Д.Шандрук, А.Волощук та ін. У червні 1944 р. без суду було розстріляно протоієрея з Гдинська Івана Тарнавського, на Великдень 1943 р. вбито радянськими партизанами пароха с. Хотешів Олександра Білецького, відділами польської Армії Крайової розстріляно пароха с. Чудель Федора Галабурду. За звинуваченням: “Пастор духовно опікувався вояками відділів УПА” 1947 р. розстріляно енкаведистами о. Полієвкта Скрипника з Ковельщини.
