Того, хто вірить у знамення, минулий тиждень змусив понервувати: могутній смерч зірвав дах Музею історії Запорозького козацтва на самій славній Хортиці! Буревій здійняв 47 тон заліза на декілька метрів угору, згорнув докупи і кинув на два десятки метрів убік…
Директор музею Максим Остапенко розповідає: жахлива стихія прийшла з боку так званого Кічкаса – місцини, яка в часи Січі була підпорядкована Кодацькій паланці. Називали цю місцину «ключем до Січі» – збудувавши неподалік фортецю, поляки намагалися завадити доступу на Січ втікачів з уярмленої Великої України. Силою зброї цю фортецю здобували спочатку запорозькі козаки, а потім козацькі полки Богдана Хмельницького…
Гортаючи сторінки окутаної таємницями історії, на перший запис про цю місцину натрапляємо у документі, складеному рівно 1060 років тому. У складеному 952 року за велінням імператора Візантії Костянтина VII Багрянородного рукописі «Про управління імперією» місцевість, звідки нині на Хортицю прийшов смерч, називалася «переправою Крарія». Візантійський літописець зазначає, що була вона «шириною з кінний іподром, а довжиною (до скель, що з-під води визирають) – на відстань польоту стріли, з лука випущеної. В це місце спускаються пачунакіти (печеніги-ред.) і воюють проти русів. Після того, як пройдене це місце, вони досягають острова, що називається Святий Григорій (Хортиця-ред.)» Правда ж, дивно, коли «маршрут» страшної стихії настільки символічно співпадає з маршрутом походів диких незваних гостей на знакову для українців Хортицю? Та ще й, досягнувши берега острова, наносить удар по музею, де зберігаються козацькі реліквії…
До речі, саме печеніги і саме біля Хортиці підступно вбили із засідки нашого славного князя Святослава. І сталося це теж «ювілейну» (1040) кількість років тому, далекого 972-го. А пам’ятаєте ж, наприкінці минулого року рибалка витягнув з дніпровського дна поруч з Хортицею древній меч з посрібленим руків’ям, який більшість дослідників одноголосно назвали мечем загиблого князя Святослава? І було це не меншим «фокусом», аніж нинішня гра буревію з 47-тонною залізякою, бо тоді рибалка зачепив гачком меча у єдино підходящому місці, щоб той не зісковзнув назад у воду!
Хтось може посміятися над нашим пошуком символів, бо для когось то – звичайна випадковість на рибалці і звичайний удар примхливої стихії. Може й так воно…
Можливо, випадково саме минулого тижня вперше в Україні і стоянку золотоординського хана виявили. Археологи Східноукраїнського національного університету імені Даля знайшли поблизу Сіверського Донця, біля переправи на лівобережну донецьку пойму у Попаснянському районі Луганщини величезну кількість (більше 3000!) мідних і срібних монет. На деяких з них напис, який історики бачать вперше – «Муаззам Урду» (в перекладі – Височайша Орда). Директор археологічного музею «Спадщина» Євген Черних схильний вважати, що саме так і називалася ця літня ставка золотоординського хана. Археологи переконані, що це була резиденція нащадка знаменитого хана Узбека, останнього з династії Батугідів, що вів рід від Батия – Абдаллах-Хана. Владу над всіма землями Золотої Орди він отримав близько 1361 року завдяки підтримці полководця-беклярбека Мамая…
Хто знищив цю ставку, змусивши ординців залишити тисячі монет разом із заготовками для їхньої чеканки, прикрасами, битим посудом, зброєю і припасами срібної руди? Наразі відповіді немає. І про що намагається нагадати нам історія? Про що намагається попередити стихія? Чи може, це все – лише ланки ланцюжка звичайних збігів?
Віктор ВОЛЯ
