20 травня 1969 року не стало Ріхарда Ярого – одного з видних діячів українського націоналістичного руху (псевдо – “Сотник”, “Ріко”, “Карпат”, “Консул”,”Рітмайстер”).
У його біографії – безліч досі не розгаданих загадок. Народився 1898 року в галицькому Жешуві (нині місто належить Польщі), де на той час квартирувала родина його батька, офіцера австро-угорської армії. Назвали хлопця на честь короля середньовічної Англії Річарда, оповідки про подвиги якого під час хрестових походів були тоді модними у всій Європі і на Галичині зокрема. За родинною леґендою рід Ярих був нащадками українського козака, пораненого 1683 року у битві під Віднем – з тих пір козак залишився жити на Галичині. 1912 року Ріхард Ярий закінчив Військову Академію у Вінер-Нойштадт та у ранзі поручника був приділений до 9 полку драґунів австро-угорської армії у Коломиї.
З 1918 року Ярий -у ранзі сотника в Української Галицької Армії Ярий – командант 2/III саперської сотні в Стрию, а згодом командант 2-го кінного полку Кінної бригади.
В Армії УНР у 5-му Херсонському кінному полку, з яким 1920 перейшов до ЧСР і був комендантом станиці інтернованих кіннотників в Ужгороді.
Після визвольної війни – діяч УВО й ОУН, учасник її віденського конгресу 1929. Був посередником між ОУН і німецькою розвідкою адмірала Канаріса. 1941 організатор групи «Роланд» у Дружині Українських Націоналістів (ДУН). У розламі ОУН став по стороні Степана Бандери і увійшов до Проводу ОУН (б). В червні 1941 р. разом із німцями вступив до Львова. Після Акту проголошення Української держави 30 червня 1941 р.від українського уряду Ярослава Стецька отримав чин полковника та призначений представником України в Японію. Але туди він не дібрався, оскільки незалежна Україна не входила до планів німців… 16 вересня 1941 року Ріхард Ярий заарештований гестапо за «український сепаратизм» і відправлений до концтабору.
По Другій світовій війні жив і помер у власному маєтку під Віднем.
Роль Ярого в націоналістичному русі викликає різні інтерпретації, так як достеменно не відомі всі деталі його біографії.
Ігор АРТЕМЕНКО