9 травня 1921 року в бою проти криворізьких чекістів поліг славний повстанський отаман Кость Степовий-Блакитний. Все його життя слугує прикладом того, як слід любити свій край. Він мріяв стати інженером, та час змусив його взяти до рук зброю і стати славним полководцем…
Справжнє прізвище отамана – Пестушко. Він народився у Ганнівці на Катеринославщині (нині село відноситься до Кіровоградської області). Мав трьох сестер і трьох братів. Під час навчання у міністерській школі отримав репутацію учня, найбільш здібного у математиці. Опісля став успішним студентом Олександрівського механіко-технічного училища (тепер це – Запорізький національний університет).
Коли вибухнула Перша світова війна, від мобілізації не ховався – навпаки, 17-річний хлопець став добровольцем і пішов на Турецький фронт рядовим. Український солдат у полку був взірцем хоробрості – його штик бував устромленим між турецькі ребра частіше, аніж ворожі очі над тими ребрами встигали впіймати останній проблиск леза на сонці… Два Георгіївські хрести на груди солдата – і наказ командування йти на навчання до офіцерської школи. Закінчував її у грузинському Горі, рідному місті Йосипа Джугашвілі-Сталіна. Поки майбутній повстанській отаман у місті Горі готувався знову йти на фронт, то майбутній тиран з Горі, Сталін вчергове «мотав строк» у в’язниці…
Закінчивши з відзнакою офіцерське училище, Кость знову вирушає на фронт, цього разу на Німецький. У боях проти кайзерівських солдатів 19-річний підпоручик командував ротою і знову відзначився – цього разу як талановитий офіцер.
Розвал Російської імперії сприйняв чудово – мріяв, що тепер Україна поверне собі славу козацьких часів. Воював у Дієвій армії УНР. Пізніше командував Середньодніпровською групою, яка мала дві з половиною тисячі багнетів і була формально підпорядкована Нестору Махну. Середньодніпровська група отамана, який взяв псевдо Степовий-Блакитний, стала справжнім острахом для «Добровольчєской арміі» Денікіна. Отаманові хлопці кришили любителів «єдіной і нєдєлімой Рассєі», змушуючи денікінців панічно втікати з українських просторів. Довівши кількість бійців до 3000, Степовий-Блакитний перейменував Середньодніпровську групу на Республіканське військо і почав самостійні бойові дії.
У травні 1920 року створив і очолив могутню Степову дивізію (в різний час вона мала від 12 до 15 тисяч воїнів). На вже окупованій більшовиками території цей величезний підрозділ довго вважався невловимим, а тільки-но чекісти організовували на неї пастку – то вчергове мали нагоду пожалкувати, що нарвалися. Червоні несли тяжкі втрати щоразу, коли стикалися зі «степовиками».
У вересні 1920 року Степова дивізія об’єдналася зі збройними силами Холодноярської республіки, після чого 24 вересня на нараді отаманів у Медведівці було вирішено обрати Костя Юрійовича Головним отаманом Холодного Яру. Було йому тоді всього лише 22 роки… У «фортеці» Холодного Яру довго не засидівся: знову зняв з місця свою Степову дивізію і гайнув на простори, здійнявши антибільшовицьке повстання українців по всій Херсонщині й Катеринославщині. Загинув, потрапивши у засідку чекістів 9 травня 1921 року – у рідній Ганнівці. Спецоперація окупантів була розрахована правильно: знали, що на відміну від чужих заброд на цій землі, серце покличе українця до рідної домівки…
Влітку 2010 року козаки «Тернівського козацтва» з Кривого Рогу насипали у центрі Ганнівки високий курган з пам’ятним каменем на маківці на честь славного отамана. Та змінилась влада – і нові чиновники постановили, що пам’ятнику борцеві за Волю не місце в «насєльонном пунктє». У відповідь Тернівське козацтво продемонструвало, що перед пам’яттю отамана є не таким вже й великим подвигом удруге насипати курган. Вже рік він височить обабіч траси між Кривим Рогом та Олександрівкою і тепер його бачать вже не тільки ганнівські селяни, а й безліч подорожуючих. Багато хто зупиняється у цьому місці, знімає шапку і вклоняється пам’яті Костя Степового-Блакитного – отамана, який боровся за волю рідного степу і жовто-блакитний стяг Вітчизни…
Петро ДОБРО
