22 грудня виповнилося 96 років з дня народження Оксани Бандери, сестри Провідника Організації Українських Націоналістів, а 24 грудня виповниться 5 років від дня її смерті. Міцна духом жінка 48 років на сибірських мерзлотах виношувала мрію – побачити рідну домівку та вільну Україну…
Оксана Бандера народилася 22 грудня 1917 року у Старому Угринові. На час смерті матері їй виповнилося 5 років, і тому її взяла на виховання тітка Людмила, дружина о. Чарторийського, пароха с. Кобиволоки на Тернопільщині. В 1933 р. о. Андрія Бандеру переводять на Долинщину, спершу в с. Воля Задеревацька, а згодом в с. Тростянець. Тому повернувшись в цей час до батька, Оксана з старшою сестрою Мартою та батьком переїжджають.
З часом вступила до Стрийської гімназії, яку закінчила успішно. Щоб знайти роботу, закінчила також однорічні курси крою і шиття, однорічні бухгалтерські курси. За “перших совітів” учителювала в с. Тростянці, але через болі в горлі залишила школу.
Вночі 22 травня 1941 р. в оселю тростянецького священика Андрія Бандери вдерлися представники органів НКВС і наказали всій сім’ї негайно збиратися. Батька залишили у Станиславові, а Оксану та сестру Марту без суду і слідства як «ворогів народу» відправили етапом у край вічної мерзлоти. По дорозі на Сибір Марта простудилась і з того часу хворіє на бронхіальну астму і серцево-легеневу недостатність.
Весь час їм дошкуляли постійні перекидання із одного спецпоселення на інше. Тільки вони викорчують пні на ділянці та зведуть бараки, як їм знову наказували залишити все і переходити на інше місце проживання. Оксана Бандера згадувала: “Ми з Мартою на одному місці більше двох-трьох місяців не жили. Пригадую, як нас черговий раз перевели в іншу місцевість. То було навесні. Поселенці, які там жили, обробили для себе ділянку землі, що залишилася по заготівлі лісу, і засадили картоплею. Так само зробили і ми з Мартою, викорчували пні, перекопали поле, купили відерко дрібної картоплі та засадили город. Але зібрати врожай уже не довелося. Нас знову перевели.”
Після смерті Сталіна, сестри на два місяці потрапляють до московської в’язниці Лефортово. Тут кати були мастаками – не завдаючи болю тілесного, доводили людину до відчаю і нестями. Не стала винятком і доля Оксани та Марти. Помістили їх в “одиночки”. Впродовж шести місяців водили на допити і вимотували однотипними питаннями: що сестри знають про свого брата Степана. Згодом біля дверей камер вмонтували гучномовці, з яких цілодобово неслися відтворені на плівці стогони та лемети мордованих людей. Деколи видавалося, що розум покидає, але по хвилі приходили до себе. Після жорстоких катувань, не довідавшись нічого нового про Степана Бандеру Оксану і Марту знову етапували в Красноярський край.
Працювали сестри на різних роботах: будівництві будинків, вантажниками, на вирубці лісу, у колгоспі, на колії. У час хрущовської відлиги їх зняли із спецпоселення, видали паспорти і вже можна було повертатися додому, але захворіла Марта і сестри не змогли вчасно виїхати. Коли Марта одужала, вони не змогли отримати дозвіл, а вже в 70-х роках політв’язням в Україні була заборонена прописка і Марта з Оксаною залишились у селищі Сухобузинське Красноярського краю. Проживши 75 років і з них 41 на засланні, в 1982 році, 13 листопада, Марта закінчила свій не легкий земний шлях. Наприкінці 1989 року тлінні останки Марти Бандери перевезли на Україну і зараз її могила знаходиться в рідному селі Старий Угринів, на Калущині.
Оксана ж прожила в Красноярському краї довгих 48 років і в 1989 році, вперше, ступила на рідну землю. 5 серпня вона приїхала до сестри Володимири. Ще два роки їй не давали прописки і лише за втручання Львівської влади, напередодні всеукраїнського референдуму 1991 року, отримала довідку про реабілітацію і її прописали. Їй призначили грошову компенсацію, від якої вона відмовилась заявляючи, що Україна перед нею нічого не завинила і ці гроші вона прийняти на може. От як би їх виплачувала Росія, чию економіку вона в свій час піднімала, то це інша справа.
Перші роки на волі вона із сестрою Володимирою проживала в її дочки Мирослави в с. Козаківка поблизу м. Болехова. Відтак Стрийська міська рада виділила їм квартиру в новому будинку в м. Стрию. Там їй судилось провести останню частину свого стражденного життя. 24 грудня 2008 року важкий земний шлях сестри Провідника ОУН Степана Бандери завершився. За заповітом похована Оксана Бандера була в с. Старий Угринів, біля своєї сестри Марти. У невеличкій кімнаті стрийської квартири Оксани на чільному місці завжди висів портрет Степана, неподалік – сестри Марти, а над ліжком два образи і хрест. На зворотньому боці святих дарунків знаходилася дата повернення з Сибіру: 5.08.89. Сорок вісім років тюрем і заслання. І тільки на схилі літ здійснилась мрія Оксани Бандери – повернутись у рідний край.
Підготувала науковий співробітник Історико-меморіального музею Степана Бандери Леся ФЛИС
