Іконописне мистецтво – унікальне явище в історії вітчизняної культури. Його пам’ятки збагачують багатоманітну палітру українського живопису, є надбанням нашої духовної спадщини.
Після падіння комуністичного режиму і з постанням незалежної України прийшло й усвідомлення масштабу того духовного спустошення, яке виникло впродовж десятиліть тоталітарного панування. Разом з цим приходить необхідність осмислення втраченої сакральної спадщини, а також регенерації іконопису як цілісного мистецького явища. Сучасні українські іконописці починають писати образи з виразно національним колоритом, відбувається пошук свого розуміння національного іконопису. Прикладом цього можуть бути ікони, створені Миколою Стороженком, Олександром Охапкіним, Романом Василиком, Андрієм Дем’янчуком тощо.
Православне братство святого праведного Петра Калнишевського, яке діє при одноіменній парафії Української Православної Церкви Київського Патріархату в місті Донецьк, однією із своїх цілей ставить відродження українського православного іконопису. Зрозуміло, що і постать небесного заступника Братства, і постійні молитви братчиків як за полеглих козаків, так і за відновлення козацтва, яке було захисником християнства, визначило тематичний напрямок у братському церковному малярстві. З ініціативи Братства донецький митець Тарас Носар у 2009 році написав два образи «Святий праведний Петро Калнишевський» і «Святий славний лицар Юр-Змієборець». 
Ікони виконані в суто українських традиціях, у національно-орієнтованому мистецькому стилі «козацьке необароко». Особливо вдалою є колористика – суто українська, «жовто-блакитна» в образі Петра Калниша і «жовто-блакитно-зелена» в образі святого Юра. Зображення козаків на іконах само по собі не є новаційним – в Україні така практика існувала ще з часів Козаччини.
Відомо, що в першій половині ХІХ століття Священний Синод Російської Православної Церкви видав рішення про вилучення з храмів і знищення ікон неформатних, тобто тих, які не відповідали вимогам прийнятого в Церкві візантийського стилю. Внаслідок цього рішення в Україні знищувались ікони, писані в козацькому і бароковому стилі. Тож не дивно, що сучасні українські митці на хвилі національного відродження вдаються до поновлення давніх традицій, зокрема змальовуючи на іконах історичних осіб – гетьманів, козацьких старшин, ієрархів Української Церква, полководців, рядових козаків.
Що ж до ікони святого Калниша, канонізованого у липні 2008 року Помісним собором УПЦ Київського Патріархату, то можна побачити цікаве рішення, коли в образі мужнього воїна підкреслюється його християнський мученицький подвиг – яскраво-жовтий колір, що виступає фоном для обличчя святого, утворює хрест, який проявляється із затемнених блакитно – бордових тонів.
Ікона Юра-Змієборця демонструє помірність у застосуванні руху, масивності, контрасту, декоративності, в чому полягає своєрідність національної школи іконопису. Дана ікона є «емоційно зарядженою», оскільки змальовує дію, двобій. Знову-таки, важливе значення має другий план ікони: фонове зображення темних хмар над українською землею, пожежі вдалині і разом з тим світлий простір неба, що поширюється за спиною Святого Юра, й промені сонця як символ перемоги Божого воїнства над злом. Слід сказати, що козацька духовність була вірною не «букві», а «духу» і склала підґрунтя козацькій естетичній концепції, її ідеалу, який, за визначенням історика В. Антоновича, найближче підходив до національного.
Тож можна сподіватися, що подальший розвиток українського іконописного мистецтва подарує віруючим чимало здобутків, які визначатимуть самобутній характер українського духовного світу.
Ігумен Ігнатій (ВОЛОВЕНКО)
