Президентським указом менше двох років тому українцям наказано святкувати День флоту у той самий день, коли його святкує Росія – в останню неділю липня. Втім, подібне “співпадіння” навіть подобається патріотам–самостійникам, бо саме в останні дні липня 1992 року на Чорноморському флоті трапилася та подія, яка поклала початок створенню власних Військово–Морських Сил України…
Ось як про це писала “Історична правда”: “21 липня 1992 року вранці сторожовий корабель Чорноморського флоту СКР–112 (командир екіпажу – капітан–лейтенант Сергій Настенко) підняв український прапор і вирушив із Донузлава до Одеси з метою увійти до складу ВМС України.
Це було наслідком принизливого ставлення на Чорноморському флоті до тих, хто прийняв присягу на вірність народу України. Незважаючи на Дагомиську угоду, на кораблях і в частинах посилився тиск на українців. Частині офіцерів, які присягнули Україні, безпідставно не присвоювали наступні військові звання, виключали “неблагонадійних” зі списків на отримання житла тощо.
Російська сторона намагалася атакувати бунтівний СКР–112 з води і з повітря. Але відповідь капітана 2–го рангу Миколи Жибарєва, який очолив повстання, на спробу сил ЧФ “усіма силами зупинити корабель і повернути на базу” була така: “Я йду під державним прапором України в її територіальних водах і слідую в український порт Одеса. На провокації відповідати не буду, але готовий себе захищати”.
В українській Одесі екіпаж СКР–112 вітали як героїв…” Черкащанам цікаво знати: далеко не останню роль в успішному завершенні цієї глибоко символічної акції переходу військового корабля під українським прапором відіграв наш земляк – уродженець Христинівки Віталій Радецький. На той час він мав звання генерал–лейтенанта і обіймав посаду командувача Одеським військовим округом. Рішуче втручання Радецького у ситуацію змусило російських військових припинити майже 8–годинну гонитву за СКР–112…
Багато хто з експертів вважає, що підняттю українського прапора на СКР–112 і подіям, які противники української державності прозвали “бунтом на кораблі” сприяла інша знакова подія, яка відбулася кількома місяцями раніше. Це був так званий “Поїзд дружби”, сформований зі священиків, митців і п’яти сотень хлопців з Української Національної Самооборони (УНСО) – залізницею вони вирушили на Крим для підняття там українського духу. Тоді командувач російського Чорноморського флоту адмірал Касатонов, переоцінивши свої можливості, заявив був, що Севастополь – закрите місто і він не пустить туди “екстремістів–бандерівців”. У відповідь центральний провід УНА–УНСО відправив адміралові насмішкувату телеграму: “Виїжджаємо, зустрічай. Цілуємо. Твоя УНСО”. І таки провели тріумфальні патріотичні мітинги у Херсоні й Одесі, а потім і в Севастополі – причому в день, який пообіцяли адміралові у телеграмі. Таким чином візит “Поїзда дружби” дав зрозуміти: часи вседозволеності чужих військових в українському Криму закінчилися. Характерно, що одним з керівників легендарного “Поїзда дружби” від УНА–УНСО був черкащанин Руслан Зайченко…
Повстання на військовому сторожовику СКР–112 стало наступною ластівкою стрімких змін на флоті і ситуації у регіоні в цілому. 8 жовтня 1993 року указом Президента Леоніда Кравчука командувачем Військово–Морських Сил України призначений адмірал Володимир Безкоровайний – ще один наш земляк, родом з Умані. Коли наступного року віце–адмірал Безкоровайний прибув на свято “Армада свободи” у французькому Руані на борту “Гетьмана Сагайдачного”, командиром цього флагманського судна українських ВМС був не хто інший як Сергій Настенко, під чиїм командуванням здійснив легендарний перехід з Донузлава до Одеси СКР–112 під українським прапором…
Андрій КРАВЕЦЬ, www.pres-centr.ck.ua